Театральний показ у Кошицькому державному театрі, присвячений вбитим у Бучі українцям, разом з українськими біженцями відвідали президентка та прем’єр Словацької Республіки.
Як і українці, словаки завершують Великодні свята поминанням своїх померлих. Невипадково саме 25 квітня, на вечір Великоднього понеділка для більшості християн православного та греко-католицького обрядів, Кошицький державний театр показав чи не найдраматичнішу в його репертуарі виставу — “Мілада Горакова". Присвятивши її пам'яті загиблих в українському місті Буча Київської області. Для всього світу Буча віднедавна стала символом нелюдських катувань і вбивств українців російською армією.
Мілада Горакова
Мілада Горакова залишається для чехів та словаків жертовним символом підбурюваних Москвою нещадних репресій, боротьби проти жорстокості тоталітаризму.
Засуджена комуністичною партією Чехословаччини за сфабрикованими звинуваченнями вона була страчена через повішення в 1950 році у боротьбі за демократичні свободи і віри в людську гідність, у перемогу світла над темрявою.
Про Міладу Горакову завжди краще знали на демократичному Заході, ніж на тоталітарному Сході. З проханнями про збереження її життя зверталися чимало видатних діячів, серед яких Альберт Ейнштейн, Вінсент Оріоль та Вінстон Черчілль. Проте, як і у випадку з українцями, що вже загинули від рук московського агресора, самих лише слів було мало. Фізичну владу й спрагу чинити зло мала нелюдська комуністична машина, вона ж катівськими руками позбавила Міладу Горакову життя.
Театральний показ відвідали президентка та прем’єр Словацької Республіки. (zdroj: Julia Bair)"Дякую за мужність українському народу"
До вистави, вітаючись гаслом “Слава Україні!", наші тимчасові переселенці зустрічалися перед входом до готичного собору Святої Єлизавети — найбільшого храму Словаччини. Сонце сідало у хмари, що нуртували і згущувалися в небі, ніби безперервна туга за домом і тривога в душі перед читанням новин з війни в Україні. Ми погано знаємо історію своїх найближчих сусідів. Мало хто в Україні чув раніше про жінку, яка понад 70 років тому віддала життя за істину, що сповідувала — віру в свободу людини. А отже вистава "Мілада Горакова" стала для нас не лише естетичним досвідом на рівні катарсису, а й цінним освітнім екскурсом у колись підконтрольне кремлівській владі, таке схоже для наших народів минуле.
Перед виставою гурт українців провели до холу будівлі малої сцени театру наші земляки, що працюють в театрі. Невдовзі до гурту приєднався високий чоловік у яскравій краватці, з проникливим поглядом, який і почав розмову.
“Зараз ви робите те, що ми не змогли зробити в 1968-му. Дякую за мужність українському народу. Дякую за те, яким прикладом для нас ви є в боротьбі за свободу. Ми допомагатимемо українцям стільки, скільки буде потрібно”, – такими словами підтримки й вдячності привітав словацький прем’єр Едуард Геґер українців.
Вражає і режисура, і хореографія, і майстерність
Актори вистави “Мілада Горакова" (zdroj: Julia Bair)Едуард Геґер спілкувався з усіма охочими, приймаючи в дарунок символічні малюнки та сувеніри з українською символікою від найменших українців, він бажав їм вільного, безпечного й щасливого майбутнього. Англійською поспілкувався з підлітком з Миколаєва, який висловив вдячність від імені українців, що знайшли в Словаччині прихисток від війни, а після вистави, на прохання хлопця, сфотографувався з ним для пам’ятного селфі.
Зазначу нарешті, що вистава подається у найвільнішій, найсимволічнішій, з існуючих форм сценічного мистецтва — це балет, де застосовуються різноманітні художні засоби, часто з суміжних жанрів. Вражає і режисура, і хореографія, і майстерність акторів: зокрема, ходіння персонажів “по людях”, моторошні танці з кийками нацистів, тоді й “червоних” катів, які були оголеними, коли вони під кінець скинули з себе плащі. Окрім музики різних епох, природно (чи протиприродно?) антагоністичної — від Баха до сучасної — зі сцени, заставленої промовистими декораціями – клітками! — звучать стогони й розпачливі зойки, звинувачувальні викрики “сука”, загрозливе гупання металу…
Свобода сумління у листах
І ще зворушливий і щемний до болю прощальний лист пані Мілади до її доньки. Матері, якій судилося значно менше бути зі своєю дитиною, аніж прагнуло цього її любляче серце, через те, що вона піклувалася не про власне й своєї сім’ї майбутнє, а “щоб кращим було життя, і всім дітям жилося добре”.
“Перевіряй, думай, критикуй, так, переважно критикуйте себе, не соромся визнати істину, яку ти усвідомила, навіть якщо нещодавно проголосила протилежне; Не будь надто впертою щодо своїх поглядів, але коли вважаєш щось правильним, будь настільки впевненою, щоб зуміти боротися і померти за це. Як сказав Волкер, смерть не погана. Уникай поступового помирання, яке трапляється з людиною, що віддаляється від реального життя інших. [...] Я багато разів змінювала свою думку, переглядала власні цінності, але те, що залишилося найсуттєвішою цінністю, без якої я не уявляю свого життя, — це свобода мого сумління. Я б хотіла, щоб ти, моя дівчинко, обміркувала, чи мала я рацію”.
Листи Мілади Горакової (1901–1950), політичної діячки міжвоєнної Чехословаччини, одної з перших впливових у Європі борчинь за права жінок, учасниці руху опору проти гітлерівської окупації 1939-1945 років і противниці встановлення тоталітарного комуністичного режиму після війни добре відомі у світовій культурі. У 2017 році вийшов чесько-американський художній фільм заснований на біографії пані Мілади і її листах.
Спільна молитва
Не менш щемним був момент після завершення вистави. Під час аплодисментів одна з акторок- українок, розплакалася й попросила українців із залу вийти на сцену до акторів. Хвилин десять тривали спільні обійми, сльози та слова взаємної вдячності й підтримки.
Потім з режисером і хореографом балету "Мілада Горакова" Ондрейом Сотом і акторами театру поспілкувалися присутні на виставі президентка Словаччини Зузана Чапутова та прем’єр Едуард Геґер. Зузана Чапутова емоційно зізналася, що їй ще ніколи не було так боляче переглядати театральне видовище.
Водночас усі учасники розмови були одностайні в тому, що попри всю трагічність долі Мілади Горакової, образ її донині є світлим променем віри в людину і переможну силу боротьби за її свободу.
Трагедії тимчасово окупованих українських міст і сіл так само залишаться в історичній пам’яті символами незламного духу українського народу, засторогою до обачності перед цинічною підступністю й безсердечністю ворога.
“Нашим країнам потрібні свобода та демократія. Не фашизм, не комунізм”, – підсумував Едуард Геґер.
В Кошицях поминали загиблих на війні українців спільною молитвою. 25 квітня на кладовищі Св. Розалії український греко-католицький отець ієрм. Пантелеймон провів Пасхальну поминальну панахиду за полеглими, до якої долучилися українці з Кошиць. Щоб віддати шану загиблим за Україну і помолитися за упокій невинно вбитих співгромадян та своїх покійних родичів, на могили яких зараз піти нам немає змоги.
Отець ієрм. Пантелеймон провів Пасхальну поминальну панахиду за загиблими українцями (zdroj: Julia Bair)Усіх охочих відвідувати україномовні богослужіння християн отець запросив приходити на служби до катедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці за адресою: вул. Мойзесова 40.
