Український студент спростовує фейки соцмереж у Словаччині та говорить про власну саморефлексію (подкаст)

Щоб прийти до цілі стати журналістом і навчатися у Словаччині, 21-річному Владиславу Яцьковому довелося пройти нелегкий шлях з переосмислення.

Хлопець народився в селі Вінницької області, а з часом переїхав з сім’єю до Києва. По закінченню школи Владислав збирався навчатися в Україні на стоматолога. Проте плани змінилися, коли до школи завітала організація, яка залучала школярів навчатися у Словаччині. Вже за кілька місяців, у 2020 році, українець розпочав навчання у Кошицькому університеті на факультеті біології та хімії, навіть не здогадуючись що за рік його так само буде вітати столиця Словаччини.

"Пам’ятаю на кінці липня я був вдома у селі, допомагав батькам на городі. Аж ось приходить моя мама і каже що мені прийшов лист з університету Коменського у Братиславі", – так Владислав Яцьковий описує початок свого шляху до журналістики.

Ще сімнадцятирічним хлопцем він не знав, що буде працювати на словацькому телебаченні, брати участь в благодійній організації та приймати запрошення на участь у словацькому фестивалі [fjúžn], який зосереджений на іноземцях, мігрантах, біженцях у Словаччині.

Яцьковий активно веде Instagram та Telegram сторінку, де в сумі має більше ніж чотири тисячі підписників, які слідкують як хлопець спростовує дезінформацію війни в Україні словацькою й українською мовами.

Крім цього він використовує соціальні мережі, де має достатню кількість людей для того, щоб організовувати збори для допомоги військовим.

- Новини зі Словаччини (НЗС): Владиславе, цікаво було б почути як ти опинився у Словаччині?

- Владислав Яцьковий (ВЯ): Це цікава історія. Я планував бути стоматологом, під час ЗНО в 11 класі я навіть складав іспити з предметів, які були пов’язані з цим напрямком. Я був налаштований вступати у медичний університет, але одного дня до нашої школи завітала організація, яка займається працевлаштуванням й навчанням українців у Словаччині. Вони почали розповідати про життя в цій країні, якраз тоді були й батьківські збори, батьки чули цю інформацію.

Я був впевнений що вчитимусь в Україні на лікаря, тому не звернув на це уваги. З часом мама спитала мене чи не зацікавила мене ця можливість, я не погодився, а вже коли вона спитала вдруге я зрозумів що варто задуматися. Я вирішив спробувати, бо відчував що це новий етап в моєму житті, вихід із зони комфорту, нові можливості.

- НЗС: Чи розмірковував ти як буде проходити навчання на лікаря мовою, якої ти досконало не знаєш?

Владислав з однокурсниками і вчителями після захисту бакалаврської роботи в університеті Коменського, Братислава. Джерело: особистий архів Владислава Яцькового

- ВЯ: Так, це питання виникло одним з перших. Адже я розумів що навчання буде включати, наприклад медичну термінологію, якою мені треба було б добре володіти, щоб вчитися. Тому я вирішую спочатку вступити на факультет біології та хімії в університеті Павла Йозефа Шафаріка в Кошицях. Щоб був час підготуватися до вступних іспитів з хімії та біології в Кошицький медичний університет.

- НЗС: Чи були труднощі на початку навчання в іншій країні?

- ВЯ: З початку навчання тоді пройшло декілька місяців. Не скажу що це було важко, але були деякі проблеми зі словацькою мовою. Саму термінологію біології та хімії ми вивчали латинською, яку я почав вчити ще зі школи. Більшою проблемою стало сприймання інформації від вчителів під час лекцій. Вони викладали у досить швидкому темпі, не зупиняючись.

Я зрозумів що проблема була не в них, а в мені, бо приїхав до Словаччини я з мовним запасом на рівні "Ahoj, dobrý deň, ako sa máte?". Більше ніж 50%, дивлячись від контексту розумів, але все ж таки це досить вплинуло на моє навчання там. І з рештою я зрозумів що це, мабуть не моя сфера, після чого сів, поклав собі декілька запитань "Чи буду я цим займатися з задоволенням і усе своє життя?", "Чи буду я від цього радіти?".

- НЗС: Судячи з того що зараз живеш і навчаєшся ти в Братиславі щось пішло не так. Чому вирішив змінити свій шлях?

- ВЯ: Поміркувавши, я остаточно вирішив що медицина не моє. Зрозумівши це, я почав думати що мене цікавить окрім медицини. У голові відгукувалася робота телеведучим, на радіо та усе що пов’язано з медіапростором, зі спілкуванням з людьми. Під час ковіду я повернувся додому і почав вже самостійно за допомогою інтернету вивчати словацьку. Згодом відправив заяву на вступ на спеціальність медіальні студії в Кошицях. Там же й був медіа гурток, який я колись відвідав, що ще більше підштовхнуло мене на зміну свого шляху.

Моя подруга порадила мені подати заяву на вступ ще й до Братиславського університету Коменського, спеціальність журналістика. Спочатку я думав що це неможливо, бо це один з найкращих ВНЗ у Словаччині, до того ж на мене чекали не легкі іспити, але все ж вирішив спробувати.

- НЗС: Чи пам’ятаєш якою була твоя реакція на підтвердження про вступ до університету Коменського?

- ВЯ: Спочатку, десь в травні я отримав запрошення на навчання в Кошицькому університеті та вже налаштувався на навчанні там, навіть забув про заяву до Братислави. На кінці липня я був вдома у селі, допомагав батькам на городі. Аж ось приходить моя мама і каже що мені прийшов лист з університету Коменського.

Перші мої думки були про те, що мене не прийняли, просто прийшов лист з повідомленням про це. Проте відкривши цей лист я отримав позитивну відповідь що мене прийняли. Я був настільки невпевнений у собі, що спочатку не повірив у це. Навіть перевіряв усю інформацію за посиланням на реєстрацію по кожній цифрі, бо знав що конкуренція на вступ велика, просив маму перевірити це. Тішився я так, що аж вибіг на вулицю.

- НЗС: Що з цього приводу казали твої батьки?

- ВЯ: Батьки й вчителі часто казали, що мені добре дається хімія і біологія. Вони запевняли що лікарі дуже потрібні зараз в усіх країнах. Коли я говорив про журналістику, батьки ставилися до мого вибору з насторогою, проте підтримували. У наш час до журналістів ставляться не так шанобливо, як до лікарів, тому я й вирішив спробувати.

- НЗС: Чому твої батьки думали що ставлення до медиків є кращим?

- ВЯ: Ці думки у них викликало ставлення у суспільстві до наших українських журналістів. Вони розуміли, ищо в порівнянні з медиками ця робота є небезпечнішою. Одним з прикладів, який вплинув на їх думку, стало вбивство українського журналіста Георгія Гонгадзе у двохтисячних роках, коли журналіст старається, виконує свою роботу, а є люди яким це не подобається і його намагаються "прибрати". Побачивши, що мене цікавить ще й біологія та хімія, запропонували спробувати цей напрямок.

- НЗС: На початку першого курсу, ще такий невпевнений у собі, ти міг хоча б уявити що твоя кар’єра так стрімко піде вгору?

Фрагмент українських новин з ефіру на каналі ТА3, які виходять кожної п'ятниці о 18:15. Джерело: Instagram сторінка Владислава Яцькового

- ВЯ: Чесно, я взагалі так не думав, але вже тоді розумів що хочу в цій сфері більше розвиватися, було тоді величезне бажання спілкуватися словацькою на рівні носія, чи хоча б наблизитися до цього. Була мотивація дістатися до високого рівня в медіапросторі, бо розумів що для іноземців зробити це - досить важко. Я впевнений, що якщо у тебе є мета, ти розписуєш певні кроки для її досягнення і потроху йдеш до неї, то все вийде. Може не одразу, з часом, але усе вийде. Зараз мені іноді бракує тієї мотивації яка була на самому початку.

- НЗС: Я, як і останні декілька тисяч твоїх підписників слідкуємо за тим як ти спростовуєш дезінформацію під час війни в Україні на своїй сторінці в Instagram.

- ВЯ: Цією роботою я намагаюся показати правду словакам, які підтримують Росію, розказую, що зараз відбувається в Україні та на фронті словацькою мовою. Також висвітлюю новини словацькою й на власному каналі в Telegram, де за мною стежать більше тисячі людей. Почав робити я це після того, як в цій соціальній мережі почало з’являтися багато інших каналів словацькою і чеською мовами з дезінформацією. Вони працювали за принципом "копіювати-вставити" з різних пропагандистських медіа Росії. Саме через це я вирішив створити альтернативу.

З часом я навіть отримав два три повідомлення від словаків про те, що вони зовсім змінили свою думку стосовно країни агресора.. Я помітив що все більше вони почали усвідомлювати, що українці не винні у цій війні і їх треба підтримувати.

’На своїх сторінках у соціальних мережах Владислав викладає відео або фото з підписом українською та словацькою мовою, вказує офіційне джерело новин. Цим він показує своїй аудиторії справжню картину, яка відбувається в Україні.

У той час коли словаки можуть читати/бачити пропагандистські новини з російських медіа він спростовує дезінформацію, підкріплюючи факти джерелом, відео/фото контентом’

НЗС: Цікаво послухати про якийсь приклад, коли ти спростував дезінформацію.

ВЯ: Наприклад, коли почалося повномасштабне вторгнення на всіх проросійських каналах говорили про те, що вся територія України, навіть західні області були захоплені Росією. Мої друзі словаки одразу почали питати мене чи є це правдою. Я одразу ж продивився усі інформаційні канали, канали Розвідки Україні, Міністерства оборони України, що вони про це кажуть. Подзвонив родичам, друзям, знайомим з різних частин України і запитав про це у них, також продивився міжнародні медіа.

Зібравши усі ці джерела я коротко написав що ні, це не є правдою, додавши данні які вказували на місцезнаходження російських військ на той час, і таким чином спростував дезінформацію.

Приклад висвітлення Владиславом новин на соціальних мережах. Джерело: Instagram сторінка Владислава Яцькового

- НЗС: З початком війни в Україні розпочали свою діяльність різні благодійні організації, серед яких й "Оберіг", де Владислав також допомагає українцям. Діяльність організації сфокусована на допомозі українським військовим на сході України. Волонтери плетуть маскувальні сітки, виготовляють окопні свічки, створюють грошові збори. Владиславе, щодо твоєї участі, яку роль там виконуєш?

- ВЯ: Організація оберіг виникла у 2022 році, коли багато охочих почали плести маскувальні сітки посеред парків, бо не було відповідного простору для цього, згодом приміщення знайшлося. Ми усі разом робимо маскувальні сітки, відповідно до вимог, на якій місцевості вони потрібні солдатам. Якщо в засніженому лісі, вони будуть використовувати білі тканини з поєднанням коричневого і зеленого, якщо в багнистій місцевості, вони додадуть більше коричневих смуг тканини. Також організовуємо грошові збори, завдяки яким можна придбати одяг, медичне приладдя, продукти харчування та спецодяг для військових. Виготовляємо ще й окопні свічки за унікальною технологією. З часом ми передаємо це нашим знайомим які перевозять речі через кордон та відправляють на фронт.

Я не є організатором і керівником у цій організації, частіше допомагаю з пошуком матеріалів для свічок, збираю звичайні банки з-під кукурудзи, гороху тощо, віск й інші потрібні речі. Основну роботу виконують добровольці які ходять туди, серед них є й словаки. Я допомагаю з грошовими зборами. Наприклад нещодавно нам вдалося купити багі, яке допомагає транспортувати поранених й загиблих військових з місць, куди звичайна машина не заїде.

До різних зборів залучаються як українці, так й словаки, я зі свого боку намагаюся поширювати це всюди де тільки можу. Ці збори залежать від потреб з фронту, ось як, наприклад, аптечки для військових. Я допоміг знайти людину, яка нам з цим допоможе. Тобто шукаю усе що потрібно організації, іноді допомагаю як організатор різних заходів.

’Добровольці виготовляють окопні свічки за унікальною технологією щоб зігрітися, а також підігріти їжу та воду в надскладних умовах під час війни. Для виготовлення використовуються різні банки з-під консерв. Процедура проста. Гофрокартон нарізають тонкими смужками, згортають і поміщають в банку. Розплавлений парафін разом зі стеарином заливають в банку і залишають охолоджуватися. Таким чином вони можуть виготовляти від 100 до 120 свічок на день’

- НЗС: Як ти зазначив, в організації беруть участь багато словаків. Чи не замучує тебе, що українців могло б бути й більше?

- ВЯ: Нам давно допомагає словацька вчителька Ленка. Вона навіть приводила своїх учнів, які проявляли бажання допомогти, і плели сітки. Це було так неймовірно, коли ти приходиш на склад і бачиш дітей 14-15 років, які роблять це з радістю, ентузіазмом. Було зворушливо. Не тільки ці, але й інші словаки приєднуються до благодійної діяльності. Навіть одне євро чи слова підтримки є важливими. З приводу українців, їх кількість постійно зиінюється, одного дня бідьше, другого менше.

На постійній, регулярній основі приходить приблизно 10-12 людей. Багато добровольців ходить не так часто, бо мають свої сфери діяльності для того, щоб забезпечити сім’ю, через це іноді діяльність організації не є такою інтенсивною і швидкою як хотілося б. Проте ми точно будемо продовжувати, попри нашу кількість.

Яцьковий на складі благодійної організації "Оберіг". Джерело: особистий архів Владислава Яцькового

- НЗС: Чи займаєтеся ви іншою благодійною діяльністю крім допомоги в організації?

- ВЯ: Так, особисто від себе я проводжу різні збори у своїх соціальних мережах. Ось зараз допоміг своєму колишньому однокласнику, який має їхати на передову в Донецьку область. Я вирішив що я не буду просто просити кошти у людей, вирішив для більшого заохочення у зборі продавати футболки у словацькому та українському стилі за добровільний донат, стартова сума якого від 20€. Багато словаків придбало футболку з картинкою самохідної артилерійської установки "Зузана", тим самим вони зробили добру справу й матимуть згадку про це.

- НЗС: Відомий фестиваль [fjúžn], що проводиться з 2006 року і поступово став унікальною, найбільшою мультижанровою, мультикультурною подією, яка зосереджена на іноземцях, мігрантах, біженцях у Словаччині. Бачила, що тебе туди теж запросили як учасника.

- ВЯ: Я дуже тішуся що мене запросили туди не тільки як гостя, а і як учасника. Я вважаю що це хороший фестиваль, бо він показує словацькому суспільству що між ними ще є й інші люди з інших країн, які також приносять у словацьке суспільство щось корисне. Можливо з ноткою зі своєї країни, але також приносять якісь позитивні зміни, які можливо й не сильно помітні, але все ж вони є. Чудово що ця організація показує людей, які якимось чином розвивають Словаччину в мультикультурній сфері.

Фото Владислава для фестивалю Ф'южн 2023. Джерело: особистий архів Владислава Яцькового

- НЗС: Зараз ти вже досяг певного рівня, адже працюєш на словацькому телеканалі ТАЗ. Тебе часто можна помітити в українській рубриці новин по телевізору або в інтернеті. Як триває твоя робота?

- ВЯ: Працювати там я почав з початку повномасштабної війни в Україні, вже другого березня. Саме тоді телеканал шукав по всіх ВНЗ Словаччини студентів які б вели трансляцію новин українською. Наша ціль була інформувати людей, які тікають від війни до Словаччини та потребують допомоги. Зараз періодичність їх вже зменшилася, але нас також залучають й до головної редакції, тобто зараз ми працюємо не тільки з українськими новинами, а й безпосередньо словацькими.

Ходимо на різні виробництва, беремо інтерв’ю, робимо репортажі. Я вдячний за те, що вони дають нам можливість проявити себе. Проте як я завжди кажу, що краще б не було війни і я не був в команді ТА3. Також одна з наших головних цілей - це вплинути на думку словаків, дати зрозуміти їм наскільки серйозною є зараз ситуація в Україні та можливо переконати їх в чомусь вже словацькою мовою.

Владислав з командою на початку виходу Українських новин. Джерело: особистий архів Владислава Яцькового

НЗС: Як з такою кількістю завдань ти встигаєш навчатися і продовжуєш жити вільно, не примушуючи себе?

ВЯ: Не вважаю, що маю багато всього. Намагаюся робити усе, що вдається по часу і силам, бо хочу зробити задля перемоги якомога більше. Я просто розумію, що якщо ми усі разом не будемо хоча б щось робити, то на жаль перемоги може не бути, до того ж усе що я роблю мені до душі. А що стосується навчання, не завжди усе встигаю робити вчасно.

НЗС: Розкажи про свої плани на майбутнє. Де бачиш себе та чи плануєш лишатися у Словаччині?

ВЯ: Не можу чітко сказати ким я бачу себе далі, бо дивлячись на моє життя, усе різко може змінитися. Зараз я точно знаю що хочу закінчити магістратуру з журналістики, бути корисним для своєї країни після перемоги, брати участь у її відновленні в якійсь зі сфер. Хочу скомбінувати увесь досвід що я здобув у Словаччині та Євросоюзі поки тут жив і додати той досвід, який мене чекає попереду. Моя мета принести в Україну ті знання й досвід, які я отримаю від різних людей у Словаччині. Поки що залишаюся у Словаччині, а потім планую скомбінувати життя тут і в Україні. Далі, в інші країни, поки їхати не збираюся.

- НЗС: Нарешті хотіла б запитати як ти любиш проводити вільний час? Можливо маєш якесь улюблене місце у Словаччині?

- ВЯ: У Словаччині я не багато де був, але хочу зазначити що тут дуже гарна природа і я б хотів відвідати Татри. Дуже люблю Братиславу, бо одночасно вона є інтенсивною, а на вихідних інколи завмирає і стає тихою, спокійною. Люблю пройтися парком Зелена Студнічка, або піти на замок Девін, або просто пройтися ввечері біля Дунаю. Інколи відчуваю потребу побути в тиші, звільнити голову. Думаю що в столиці кожен може знайти розвагу для душі.

- НЗС: Щоб ти порадив робити українцям, можливо й словакам, задля миру в Україні?

- ВЯ: Перше й найголовніше, щоб вони не здавалися. Щось робили, головне регулярно, бо люди в Україні потребують допомоги й підтримки. Робити це нам потрібно разом, тому що перемога буде не тільки нашою, а й усього вільного, демократичного світу, до якого належить й Словаччина. Я дуже вдячний словакам, які допомагали з самого початку і продовжують це робити й зараз, можливо ви не посилаєте грошей, проте для України дуже важлива саме ваша позиція, що ви на її боці.

Цей подкаст створено за підтримки Фонду регіональних новин про Україну, який діє при Міжнародному інституті преси.