(джерело: Sme)
Перший день війни Євген, який зараз працює координатором у ГО “Ліга з прав людини”, запам'ятає надовго. Тоді наприкінці зими хлопець працював у одній з комерційних фірм у Братиславі. 24 лютого його телефон розривався від дзвінків працівників, чиї родичі на той момент перебували в Україні. Люди були дуже налякані, кричали та плакали, згадує Євген, але він нічого не міг з цим зробити в той момент, оскільки світ та життя тоді розділилося на “до” та “після”.
Все, що міг порадити, це щоб люди вивозили рідних якнайдалі від великих міст, оскільки там проходили запеклі бої.
Саме в той час хлопець і вирішив присвятити себе волонтерству та допомагати людям. Він звільнився з роботи і надсилав листи у організації та фонди з проханням про допомогу українцям.
Невдовзі отримав зворотню відповідь від Ліги з прав людини (далі - Ліга). Це громадське об’єднання з юристів та адвокатів, які з 2005 року допомагають іноземцям та біженцям у Словаччині.
Євген на робочому місці у Центрі допомоги українцям (джерело: Ліга з прав людини)
Спочатку він допомагав перекладати тексти з української на словацьку мову і навпаки, оскільки вже більше трьох років проживає у Словаччині та добре знає мову. Згодом став волонтером на головній залізничній станції Братислави. Зараз Євген працює офіційним перекладачем у Лізі в братиславському Центрі допомоги біженцям з України.
Хлопець не хотів, щоб його прізвище оприлюднювали, редакція знає його особу.
“Багато людей в перший тиждень не розуміли, що почалася війна”
До “Hlavná stanica” (головний вокзал) Братислави один за одним приїжджали потяги з українцями. У березні-квітні людей було дуже багато: мами з дітьми, пенсіонери, іноземні студенти. Євген згадує, що деякі люди приїздили з сумками та пакетами, деякі - взагалі не мали нічого і вже на станції брали одяг та взуття.
На станції для біженців було організовано кімнату відпочинку, міні-їдальню, дитячий куточок а також забезпечена психологічна, юридична та медична допомога.
“Багато людей ще в перший тиждень не розуміли, що почалася війна. Не лише в Україні, але й у Європі, фактично. Ми, можливо, бачили її у фільмах чи книгах, комп'ютерних іграх, але тепер це стало реальністю. Для мене багато що змінилося в цей момент”.
Перший контактно-допоміжний пункту на Головному вокзалі Братислави (джерело: Bratislava - hlavné mesto SR)
Приносили їжу та іграшки
Іноземні студенти та деякі українці, за словами хлопця, найчастіше їхали далі: до Німеччині, Англії, Швейцарії. Більшість українців все ж лишалась в Словаччині, багато з них не знали, що їм робити та як жити.
Волонтери підказували як оформити тимчасовий притулок, допомагали у пошуку житла, наданні соціальної допомоги чи мовних курсів.
“Словаччина надає чималу допомогу біженцям з України. Місцеві жителі, наприклад, приходили на станцію з великими торбами продуктів чи іграшок і просто без слів залишали їх людям”
Деякі словаки лишались на станції, бо трішки розуміли українську чи російську мову, один чоловік безкоштовно хотів дати українцям свою кімнату, інший - просто стояв біля станції на власній автівці та, за потреби, перевозив людей.
“Усі люди потребували допомоги”
People fleeing war in Ukraine at the border crossing in Vyšné Nemecké, eastern Slovakia. (джерело: Sme - Marko Erd)
Був випадок, пригадує хлопець, коли до станції приїхали мама з донькою, вони сіли окремо, не контактували з іншими та плакали. Казали, що когось чекають. З допомогою психологів волонтери все таки поспілкувались з людьми, то виявилось, що коли жінки виїхали з Києва на їхнє житло впала бомба, загинув тато та хлопець дівчини…
Різні люди приїжджають з України, говорить Євген, з різними потребами та запитами. Дехто воліє жити лише в квартирі, про гуртожиток й мова не йде, дехто мріє про Канаду чи відразу питає, де можна отримати матеріальну допомогу, бо не хоче працювати.
Були й такі чоловіки, що купляли квиток у напрямку України, щоб вступити до армії та захищати нашу державу.
Одна дівчина на станції, яка тікала з України, була такою веселою, життєрадісною, інколи жартома могла й під бік дати. Проте в один момент просто випала з життя, почала сильно плакати.
“Я налив їй кави, дав щось поїсти і їй стало краще”, - розповідає Євген.
Дехто з людей потребував невідкладної медичної допомоги, оскільки перенесли операцію в Україні.
“Онкохвора людина перенесла тяжку операцію на горлі, вона не знала словацької та й фізично не могла говорити. Ми з нею поїхали до лікаря у Братиславі. Комунікували шляхом жестів та повідомлень на телефоні: я читав, потім перекладав лікареві. Зараз вирішується питання, яким чином людина може отримати необхідну допомогу тут. Це складна ситуація наразі для людей з України, котрі мають такі тяжкі захворювання”.
Дуже велика увага під час приїзду біженців приділяється неповнолітнім дітям без батьків.
Євген розповідає, що до Братислави приїхала 17-річна дівчина і для неї було нормальним подорожувати без родичів і тому батьки її відпустили до іншої країни. Поліція почала розпитувати, чи все в неї гаразд, чи її ніхто не образив.
Потім її направили до Управління праці, соціальних справ і родини. У терміновому порядку таким дітям надають все необхідне для життя та зараховують до центру для дітей.
Одного разу на станцію також приїхали 110 ромів з українськими паспортами, проте вони не знали ні української, ні англійської мови. Волонтерам вдалося знайти з ними спільну мову та допомогли їм сісти на потяг до Німеччини.
Центр інформації та підтримки
Зараз Євген допомагає з перекладами юридичних питань українцям, які звертаються до Ліги, та координує роботу інших перекладачів. Також відповідає на телефонні дзвінки на інфолінці. Громадське об'єднання функціонує у братиславському Центрі великої місткості по вулиці Боттова, 7, де всі українці можуть звернутися за юридичною допомогою. Також там є відділення міграційної поліції, Управління соціальних питань, Юнісеф, Червоний Хрест, надається перша невідкладна медична допомога, психологічна поміч, є дитяча зона та можливість переночувати у Центрі.
