Українка Оксана Васильєва, яка мешкала у Білій Церкві з чоловіком та двома синами, весною тікаючи від війни, переїхала з дітьми до Словаччини.
Після п’яти місяців навчання старшого сина у братиславській школі, матір була змушена забрати його документи. У поясненні закладу вона сказала про проблеми з навчанням через мовний бар'єр, але головною причиною, за її словами, був булінг від однолітків.
У Братиславі жінку з дітьми зустріла привітна родина словаків, які допомогли з житлом, необхідними речами, одягом та влаштували дітей до місцевої школи.
8-річний Марк та 12-річний Лев почали ходити до столичної школи у березні.
"Син хоче тільки в свою рідну школу"
У молодшого сина Марка відносносно добре пройшла адаптація у класі з однолітками. Проте старший син, за словами матері, з часом почав приходити після уроків у дивному настрої, підліток намагався приховати сльози, але жінка не могла залишити це без уваги.
"Спочатку все було добре. Він зустрічався з однокласниками після занять, нормально спілкувалися. Проте одного разу на занятті з фізичної культури він зіштовхнувся в грі зі словацьким учнем і той почав агресувати до сина, вказуючи на його українську національність, потім всі це підхопили. Ось після цієї ситуації група учнів з класу почала зачіпати Лева", - говорить Васильєва.
Жінка зі знайомими словаками відвідали директора школи, класного керівника та розказали про неприємний інцидент. Зі слів матері, керівництво школи провело лекцію з учнями, проте це не досить вплинуло на ситуацію. Цькування продовжувалося. Незважаючи на те, що в класі були ще двоє дітей з України, група дітей, за словами матері, чіплялася саме до її сина.
"Він (син - ред) хоче тільки в Україну та до своєї рідної школи і друзів, йому не важливо що там летять ракети", - додає жінка.
Інші діти не реагували на неприємні закиди в свій бік, а Лев відстоював себе і не міг змовчати.Ситуацію для шестикласника ускладнював й мовний бар'єр.
Міністерство освіти фіксує ситуації з булінгом
Станом на вересень у словацьких закладах освіти почали навчання більше 8,7 тисяч учнів з України. Проте їх кількість зменшилася у порівнянні з травнем на більш ніж 1700 дітей.
Частина українських мам з серпневого опитування, обирали або виключно українську школу онлайн, або поєднували обидва варіанти, відвідуючи й словацьку школу.
35-річна харків'янка Юлія Голозубова, мати трьох дітей, приїхала до Словаччини на початку березня. Її донька, п’ятикласниця, спочатку ходила до школи в Будмеріце, а потім у Модрі.
За словами її матері, у доньки не було жодних проблем з адаптацією.
"Моя донька була справді шокована теплим прийомом дітей", – сказала Голозубова, зазначивши, що вони також допомогли їй подолати мовний бар’єр.
Проте наразі початкова ейфорія, пов'язана з приїздом українців, змінилася, кажуть в організації, підпорядкованій Міністерству освіти.
"Ми маємо інформацію від консультаційних закладів, а також від директорів початкових шкіл, що, схоже, після початкової ейфорії прийняття дітей з України згодом з’явилося і продовжує з’являтися цькування учнів з України", - повідомили у Науково-дослідному інституті дитячої психології та патопсихології (VÚDPaP).
Міністерство цьогоріч акцентувало увагу на підтримці обізнаності педагогів щодо теми булінгу. У кожній школі працюють шкільні психологи, дефектологи та соціальні педагоги, які й займаються вирішенням цих питань в учнівському середовищі.
Саме до шкільного психолога й звернулася Оксана Васильєва разом зі своїм сином. Шестикласник дуже прихильно ставився до словацької психологині, яка так перейнялася допомогою для дітей з України, що почала вчити українську мову.
До занять, які відвідували й інші учні школи, долучилися й українські спеціалістки.
Підтримка українських дітей у Братиславі
На базі Центру педагогічного і психологічного консультування та профілактики у Братиславі ІІІ (ЦПП) ще у квітні відкрили безкоштовну психологічну підтримку від українських психологів для дітей, батьків чи опікунів, які постраждали від військового конфлікту. Зараз, за словами координаторки Алли Плотнікової, троє українських спеціалістів фактично залучені до роботи з усіма школами столиці, проводячи консультації з українцями як у школі, так з учнями і батьками у приміщенні Центру.
"Ми зустрічаємося з українськими дітьми різного віку, проводимо психологічні завдання, індивідуально забираємо дітей, які бачимо що потребують подальшої роботи з психологом", - розповідає Плотнікова.
Через мовний бар'єр українські діти не можуть повноцінно розповісти про свої переживання чи почуття словацьким психологам, тому до процесу необхідно залучати й перекладачів.
Особливу увагу слід звертати на тихих і мовчазливих дітей, говорить Плотнікова. Вчителі вважають їх безпроблемними. Насправді ж, все навпаки.
"Були випадки коли саме тихі та спокійні діти, які в новій школі нікого не чіпали і сиділи умовно "в куточку", aле під час занять з психологами розповідали про великі переживання. Дякували татові, який воює та захищає Батьківщину. І вони не знали чи повернеться він, розповідали про смерть близьких чи важку дорогу до безпечного місця", - розповідає психологиня.
Зазвичай, допомога дітям проходить комплексно — підтримка батьків, шкільний teams та психологи Центру.
Проблеми, за словами спеціалістки, виникають як з українськими дітьми, так і зі словацькими.
Говорили "слава путінові"
Виникнення булінгу — це універсальне явище, коли агресор, якщо йому дозволено, шукає жертву у своєму соціальному оточенні. У школах, де існує нульова терпимість до булінгу, хороший клімат у стосунках і групі, уважні вчителі та професійний персонал, це часто є лише тимчасовим явищем. Проте, якщо цькування не ловлять за незначними ознаками в школі, це може стати загальноприйнятою поведінкою для деяких учнів.
Через досить великий потік українських дітей до Словаччини, учні та вчителі, не були готовими до цього. "Це передбачена ситуація", - говорить Плотнікова.
Проте, через війну в Україні, дитяча неприязнь почала інколи й мати політичний відтінок, погоджується з думкою спеціалістка.
Група дітей зі школи, де вчився син Оксани Васильєвої, під час перерви підкинули шестикласнику намальований російський прапор. Ще на початку збройного конфлікту однолітки в школі викрикували "слава путінові".
"Кажу синові, а ти на прапорі домалюй хреста і буде як словацький, щоб викрутитися", - розповідає мати.
(Словацький прапор та російський ідентичні за кольорами, відрізняє їх те, що на прапорові Словаччини зображений Державний герб країни - ред.).
Додає, що директор та класний керівник дуже чуйні люди та намагалися допомогти їм. Психологиня, яка займалася з сином, перейшла до іншого закладу. І це негативно вплинуло на настрій до навчання у підлітка.
Ситуації зі школярем проявлялися не лише словесно, а й з фізичним неприйняттям з боку однокласників. Постійні штовхання та, навіть, бійки змусили жінку забрати документи зі школи.
"Я не говорю, що мій син ангел, а всі інші погані. Лев нікого не зачіпає перший, але не може встояти, щоб промовчати, і дає здачі. Він теж має непростий характер, але якби там не було, коли п’ятеро на одного - це не справедливо", - додає Васильєва.
Як складеться їх життя, українська родина поки не знає. Дуже хочеться додому, говорить жінка, адже її чоловік наразі в Україні. Через масові обстріли та відключення світла туди повертатися страшно.
Не всі конфлікти можуть бути булінгом
На українських дітей через війну звалилося багато недитячих проблем. Різні життєві ситуації, нова країна, мова, відсутність друзів та улюблених гуртків викликало у дітей повний внутрішній відпір від нової країни, говорить Плотнікова. І це нормально.
Особливо може бути важко дітям 4-7 класів, які мають перехідний вік.
"Діти зляться, агресують на все що сталося, на війну і ворогів. Вони не хочуть вчити мову і навчатися у школі. І їх можна зрозуміти. Треба дати дітям час. Дорослі вже хочуть, щоб діти розмовляли словацькою і були слухняними. Попри те, що українська школа відрізняється від словацької", — зазначає фахівчиня.
За словами психологині, не слід відкидати та замовчувати суперечки у школі, проте не кожна ситуація може бути булінгом, а, наприклад, конфліктом інтересів чи міжособистісними стосунками.
У класничному розумінні булінг — це постійне негативне ставлення, жорстоке цькуваня однієї дитини або групи дітей іншої протягом тривалого часу.
Спеціалістка наводить ситуацію у одній із братиславських шкіл, яка сталася між хлопчиками та українською дівчинкою у 4 класі.
Дівчинка вважала, що хлопці погано ставляться до неї, бо вони різко вихвачували з рук її малюнки, чи якось зачіпали. Насправді, на ситуацію впливало нерозуміння мови, і так здавалося, що конфлікт був гіперболізований. Ситуація швидко вирішилася і учні стали товаришувати.
Поради для батьків у разі виникнення конфліктів у школі.
Етапи вирішення конфліктів:
1. Намагатися поговорити з дитиною, якщо ви побачили часті зміни настрою, яких раніше не було. Щоб дитина не боялася розповісти про свої проблеми і довіряла батькам. Контакт "дитина-батьки”.
2. Якщо конфлікт не вирішується звернутися до керівництва школи. Дати час і прослідкувати, чи змінилося щось. Зазвичай тижня буде достатньо. Вчитель може врегулювати ситуацію.
3. Коли ситуація не вирішується, звернутися до шкільного психолога.
4. Якщо заклад не справляється, шкільний психолог звертається до Центру консультування, де проводяться групові заняття чи індивідуальна терапія.
Якщо у вас або у вашої дитини виникли будь які психологічні проблеми — звертайтеся до Центру педагогічного та психологічного консультування та профілактики Братислави ІІІ за адресою вул. Вайнорська 98/D (Vajnorská 98/ D) або на електронну пошту: plotnikova@psychologickecentrum.sk