(джерело: Павол Маєр)
Україна в загальному - православна, адже, згідно з дослідженнями, більшість українців (74%) відносять себе до православ’я, 8% – до греко-католицизму, по 1% – до римо-католицизму і протестантських та Євангелічних церков, просто християнами себе вважають майже 9% опитаних.
Серед православних більшість (38%) відносили себе до Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), після отримання Томоса – до Православної церкви України (ПЦУ, дані довоєнні, на сьогодні цей показник значно вищий), десь 20% – до Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), 1% – до Української автокефальної православної церкви, 39% – вважають себе просто православними.
Також греко-католиками себе вважають майже 20% мешканців Закарпаття. І хоча в регіональному розрізі майже в усіх областях найбільш поширеним є православ’я, в Україні простежується досить помітний розподіл за віруваннями відповідно у східній, центральній та західній частинах.
Так, на Півдні та Донбасі найчастіше себе відносили, принаймні – до початку масштабної війни, до УПЦ МП. До ПЦУ найчастіше відносять себе в Центрі та на Заході. У Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях більша частина сповідують греко-католицизм. Словаччина є більш релігійною країною - 77% населення вірян, але тут переважає католицизм (62%), далі - протестантизм (8.9%), греко-католицизм (3.8%), православна Церква (0.9%), Свідки Єгови (0.3%) й ін.
Як почувають себе у Словаччині українські біженці-віруючі, які ностальгії щодо святкування Різдва переживають та як відзначатимуть свято – поцікавились у представників різних регіонів України. До того ж цьогоріч більшість православних в Україні відзначатимуть Різдво за новим стилем – 25 грудня.
"Пошукаємо церкву десь у ближніх селах"
Так склалось, що хоча вся молодість нашої співрозмовниці Марії Григорівни з м. Ізюма Харківської області пройшла за часів Радянського Союзу, вона чіпляла лише піонерську краватку, а в комсомол та компартію ніколи не вступала (правда, у зв’язку з цим довелось пережити чимало труднощів).
Дідусь та бабуся, як розповіла жінка, були глибокими вірянами, тож це позначилось і на її вихованні та релігійності.
Хоча, треба відразу ж сказати, що для Східної України за радянських часів це було досить рідкісним явищем. "Найбільше я любила ходити спочатку з бабусею, - пригадує Марія Григорівна, - а потім вже й сама, зі своїми дітьми та внуками у Свято-Преображенський собор! Цей храм – диво Господнє!".
Свято-Преображенський собор у м. Ізюмі на Харківщині (джерело: upload.wikimedia.org)
Собор дійсно один з найстарших кам'яних споруд міста і Слобожанщини, яка дійшла до наших часів з козацьких споруд. Був побудований у 1682—1684 роках у стилі українського бароко. У 30-их роках минулого століття припинилися богослужіння, у будівлі собору було розміщено районну бібліотеку, а згодом його взагалі осквернили, розграбували й часто використовували під склади…
Під час Другої Світової війни фашисти руйнували місто, також руйнувань зазнав собор. У квітні 2022 року місто бомбили й окупували вже нові фашисти – російські, за час повномасштабного вторгнення Ізюм зазнав найбільше авіаударів РФ — 476!.. На щастя, 10 вересня 2022 року Ізюм був звільнений від російських загарбників і нині тут налагоджується мирне життя.
Марія Григорівна зізналась, що дуже хотіла б знову, як колись, піти разом з рідними на Різдво до свого Свято-Преображенського собору, але ціла низка обставин, у тому числі зруйноване там житло, не дозволяють поки що повернутися.
Але жінка сповнена прагнення неодмінно відзначити Різдво у Словаччині. "Можливо, вдасться відвідати якусь з церков, кажуть, що у Братиславі лише дві православні церкви, до того ж одна фактично нечинна, але в інших населених пунктах у роботі. Тож спробуємо під’їхати", - запевнила вона.
"Не вийде піти до церкви, дивитимемось святкування через інтернет"
За часів більшовицько-комуністичного правління віряни, мешканці Центральної України, потерпали не менше східняків. "У нас на Вінниччині до більшовицької революції у 1917-ому буквально у кожному селі була бодай невеличка дерев’яна церква, - поділилися біженки з Вінниччини Антоніна Павлівна. – Але потім всі вони були закриті, перетворені у колгоспні комори, склади тощо... Лише в одному селі на всю округу дивом вціліла невелика церква і мене ще маленькою на великі свята брала туди з собою бабуся. Правда, це було дуже небезпечно, бо мене й інших дітей мало не вигнали за це з комсомолу…".
А вже після проголошення Незалежності України на великі свята родина Антоніни Павлівни отримала змогу ходити не лише до відновленої церкви у своєму селі, а і їздити в обласний центр, у Свято-Преображенський кафедральний собор, який є національною пам'яткою архітектури.
Від 1990 року до середини грудня 2018-го він був кафедральним собором Вінницької єпархії Української православної церкви Московського патріархату, а з грудня 2018–го перебуває під юрисдикцією Православної церкви України. Будівля розташована в історичному центрі міста, серед комплексу ранньомодерних фортифікаційних споруд Мури, які складалися з монастирів єзуїтів, домініканців і капуцинів.
"Тож, звичайно, дуже хотілося б знову відчути «дух» свята у рідному краї… Якщо не вдасться відвідати якусь з церков у Словаччині, бо тут немає храмів Православної церкви України, то, швидше за все, просто дивитимемось пряму трансляцію через Інтернет з України й таким чином вшануємо Різдво нашого Господа", - запевнила Антоніна Павлівна.
Свято-Преображенський собор у Вінниці (джерело: ua.igotoworld.com)
"Неодмінно підемо до костелу!"
"Я родом з Миколаївщини, але довгий час наприкінці трудового життя довелось працювати й мешкати у місті Львові, - розповів "вже законний львів’янин", як він себе називає, Сергій Іванович. – Це не просто цікаве, старовинне, а й дуже набожне місто. Правда, серед вірян переважають греко-католики. Зазвичай, у різдвяні дні всі міські вулиці переповнені мешканцями у святковому одязі, з радісними усмішками…Сьогодні, мабуть, усмішок менше, але різдвяного настрою, певен, вдосталь! Особливо в Соборі Святого Юра, куди ми завжди ходили з сім’єю".
Сергій Іванович із захопленням розповів не лише про святкування Різдва, але й про історію цього храму, й так досконало, що, фактично, відпала потреба для уточнення в google. Так, Львів – дуже старовинне та цікаве місто в Україні, тут безліч справді унікальних пам’яток культури, які не знайдеш більше у жодному куточку світу.
Однією з таких вважається Собор Святого Юра, який до сьогоднішнього дня не втратив свою роль центру греко-католицької церкви в Україні. Його особливістю є неймовірний стиль. Побудований та оздоблений у найкращих традиціях бароко, він став яскравим прикладом його істинного європейського втілення.
Собор Святого Юра у Львові (джерело: особистий архів В. Черемош)
Церква Юра будувалась цілих 20 років – від 1744 року до 1764. Атанасій Шептицький був тією людиною, яка це будівництво ініціювала. На жаль, не встиг побачити результат творіння, Шептицький помер. З того часу всіма фінансовими питаннями щодо Собору почав займатися його племінник – Лев Шептицький, який у цей момент став не лише львівським єпископом, а і київським митрополитом.
"На щастя у Братиславі, де ми отримали тимчасовий прихисток, багато костелів. Тож неодмінно підемо до храму, щоб разом з іншими вірянами порадуватися Різдву Христову!"- завершив співрозмовник.
Треба сказати, що більшість тимчасових біженців з України у Словаччині принаймні з якими довелось поспілкуватись, прагнуть, нехай у різний спосіб, вшанувати Різдво Христове. Більшість біженців, як вони наголосили, неодмінно проситимуть у Господа миру, спокою та процвітання Україні.
Матеріал створено завдяки програмі ЮНЕСКО "Підтримка українських біженців через ЗМІ", що фінансується урядом Японії.
