Заслужена художниця України Тетяна Діденко. (джерело: зі сторінки у facebook.)
Героїня сьогоднішнього матеріалу Тетяна Діденко - Заслужена художниця України, її картини виставляються у світових музеях, прикрашають галереї і приватні колекції, її ім’я відоме далеко за межами України. Зараз Діденко живе і працює в Словаччині, її часто можна зустріти на вулицях Старого Міста у Братиславі з мольбертом та пензлями.
"Новини зі Словаччини" поспілкувалися з художницею, аби більше дізнатися про її життя, творчість та про те, що її надихає на створення нових шедеврів.
Ми зустрілися у затишному кафе "Drak & Finch" у самому серці столиці, біля Братиславського Граду. Стіни закладу прикрашені роботами Діденко - зараз тут проходить її виставка, присвячена Братиславі. Полотна ніби сяють, вони запрошують пройтися тихими вуличками столиці, помилуватися старовинними будівлями, вдивитися в кожну деталь, дослухатися до захопливих історій, які вони готові розказати кожному, хто готовий слухати. Кожна картина - як віконце у світ барв та сонця, де панує гармонія в усіх сенсах цього слова.
За словами художниці, вона познайомилася з власниками кафе випадково: зупинялася тут під час роботи над картинами, іноді залишала в кафе свої речі, коли малювала з натури неподалік. Згодом вони запропонували виставляти тут картини, і тепер усі гості закладу можуть милуватися творчістю українки.
Тетяна Діденко народилася на Донбасі, в Донецьку 58 років тому. Її родина багато подорожувала Україною, адже батько був інженером, будував заводи. Згодом вони оселилися в Києві.
Саме в столиці Діденко закінчила школу і вступила до Художньо-промислового технікуму (нині Інститут ім. Михайла Бойчука), а потім до Академії Мистецтв. За кілька років, у 1994 році стала членкинею Спілки художників - так і розпочався її шлях у світі мистецтва, з цього моменту її життя завжди було пов'язане з малюванням.
Новини зі Словаччини (НЗС): Розкажіть, будь ласка, в якому стилі ви здебільшого працюєте? Хто вплинув на вашу творчість?
Тетяна Діденко (ТД): Загалом мій живопис близький до класичного, але з елементами імпресіонізму. Я взагалі захоплююсь імпресіоністами - українським художником Мурашко, один із засновників Українського архітектурного модерну Кричевським. Вони завжди були для мене взірцем та джерелом натхнення. З більш сучасних це Трохименко, Шишко, Вернадський. Я люблю передивлятися їхні роботи, захоплююся ними. Раніше я часто відвідувала виставки, роздивлялася роботи художників і уявляла собі, яка ж то людина малювала цю роботу. А пізніше, коли познайомилася з цими людьми особисто, була приємно здивована тим, що мої припущення були вірними.
НЗС: Як давно ви приїхали в Словаччину, чому обрали саме цю країну?
ТД: На мій вибір вплинули два фактори. По-перше, тут навчалася моя донька, Дана, вона приїхала сюди після закінчення школи, полюбила цю країну. Я іноді навідувалася до неї, тож коли почалася війна, перша думка була їхати до доньки. А по-друге, ще до війни я брала участь у форумі "Дні України в Кошице", у сьомому та восьмому форумах. Їх організовував Едуард Бураш (Eduard Buraš), який тоді обіймати посаду радника прем'єр-міністра з транскордонного співробітництва. Він заснував цей форум, на нього приїздило багато українців, в тому числі і я. Бураш навідався до моєї майстерні в Києві, так і розпочалася наша співпраця. Ми й зараз підтримуємо стосунки - як дружні, так і професійні.
Коли у 2022 році приїхала до Словаччини, я не мала де зупинитися: донька навчалася в Попраді, а я приїхала до Кошиць. Але там, на вокзалі, я зустрілася з людьми, які надали мені притулок, у них я прожила 7 місяців. Це взагалі дуже дивна і цікава історія: я попала в родину, де жінка була мисткинею. Ми одразу потоваришували, знайшли багато спільних тем, навіть робили разом вистави в Кошице. Потім я познайомилася з тамтешньою творчою спільнотою, була в журі різних конкурсів, брала участь у пленерах та фестивалях.
Восени минулого року я поїхала назад до Києва, думала що зможу там залишитися. Але, на жаль, не змогла. Жити під безперервними ворожими обстрілами виявилося дуже важко, тоді ситуація взагалі погіршилася, і я вирішила повернутися до Словаччини, тепер вже до Братислави. Зараз живемо тут разом з донькою. Сподіваємося, що колись війна закінчиться і я зможу повернутися на Батьківщину.
НЗС: Як вплинула війна на вашу творчість? Адже ваші роботи дуже яскраві, це взагалі повна протилежність тому, що відбувається на українській землі.
ТД: На початку я створила кілька графічних робіт, вони дуже страшні. Вони присвячені Ірпеню. Я взагалі надзвичайно важко переживаю такі негативні моменти. Тому згодом повернулася до "позитивного" малювання. Обожнюю пленерний живопис, багато подорожувала світом, була на стажуванні в Парижі, малювала це місто з натури. Зараз мене часто запрошують в різні країни на пленери, і я малюю те, що бачу. Здебільшого пишу з натури - адже в житті все так складно і цікаво, що нічого не потрібно додавати.
НЗС: У Кошицях ви були співзасновницею проєкту "Студія естетичного виховання "Естет". Розкажіть про нього.
ТД: Ще тоді на форумі я познайомилася з Наталію Олександровою. Вона теж українка, з Кривого Рогу, і була засновницею танцювального колективу "Гармонія", це дуже великий творчий дитячий колектив. Саме вона й запропонувала створити студію "Естет", аби давати дітям уроки з танців, з малювання, можливо ще якісь. Так ми й почали працювати разом. Зараз Наталя продовжує цю справу, вона дуже гарна хореографиня, її колектив і зараз продовжує роботу в Кривому Розі, вона навіть дає уроки онлайн тамтешнім вихованцям.
Майстер-клас у Братиславі. (джерело: сторінка у FB Тетяни Діденко)
НЗС: Чи не думали ви організувати щось подібне в Братиславі?
ТД: Тут мене одразу почали запрошувати організації, які працюють з біженцями. Я даю майстер-класи в Українсько-словацькому культурному домі літнім жінкам. Це так романтично називається: клуб "Поважна леді". Ми познайомилися з цими жінками, коли я прийшла підмінити викладачку, яка захворіла, і так гарно потоваришували, що тепер я приходжу час від часу, аби давати уроки. У мене там багато друзів, і я була здивована, що в людей, які раніше не малювали, це так добре виходить!
НЗС: А чому ви вирішили переїхати саме до столиці Словаччини?
ТД: Донька здобула ступінь бакалавра і вступила тут до магістратури - тому і я опинилася в Братиславі. Для мене це дуже цікаво, бо раніше не була в цьому місті, тут великий простір для творчості. Мене дуже надихає тутешня старовинна архітектура, братиславський Град, ці незліченні вулички.
Я дуже люблю старовинну архітектуру взагалі, все життя нею захоплювалася, а тут вона поруч, перед моїми очима. Це для мене як казка. Я дивлюся на ці черепичні помаранчеві дахи, усю цю старовину, і згадую дитинство, історію про Кая і Герду… Я живу в тому.
Заслужена художниця України Тетяна Діденко (джерело: зі сторінки у facebook)
НЗС: Розкажіть трохи про свої творчі плани на майбутнє.
ТД: Я завжди щось для себе вигадую, не люблю сидіти на місці, бо навколо вирує життя! Зараз планую невелику виставку ще в одному кафе, це буде добірка пейзажів з видами Старого Міста. Навесні мене запросили на пленер в Македонії, потім поїду на пленер в Сербію, там у мене теж є друзі. Можливо трохи попрацюю в Чорногорії - цього року була в цій країні і мені дуже сподобалася локація в місті Петровац, там неймовірні пейзажі! Мене туди давно запрошували, але якось не складалося. Проте після того, як побачила місце на власні очі, дуже захотіла там помалювати.
Якби не було війни і над нами не нависала ця чорна хмара, я б була щасливою людиною. Бо зараз подорожую і малюю навіть більше, ніж в мирні часи. Тоді була робота, завжди щось відволікало - а зараз я просто збираюся і їду туди, куди кличе серце. Проте думки про війну все одно постійно зі мною, вони завжди присутні якимось темним фоном, які б яскраві фарби не вирували навколо. Кожну повітряну тривогу я переживаю разом з мамою та сестрою, які залишилися в Києві. Але попри все треба сподіватися на краще і жити далі!
Редакція висловлює щирі співчуття Тетяні Діденко з приводу тяжкої втрати - смерті матері.
Матеріал створено завдяки програмі ЮНЕСКО "Підтримка українських біженців через ЗМІ", що фінансується урядом Японії.
