(джерело: sdke.sk)
Для 23-річної киянки Влади Шевченко стало приємною несподіванкою, коли генеральний директор Кошицького національного театру запропонував дівчині грати головну роль у балеті "Щоденник Анни Франк".
Для балерини це була одна з її улюблених вистав та, за збігом долі, стала однією із найскладніших. Адже події у щоденнику описують часи Другої світової війни, а наразі для українки - це паралелі подій війни у її рідній країні.
"Важко грати виставу про війну, коли у твоїй країні також війна", - розповідає дівчина.
Найбільше у балетному мистецтві балерині подобається ототожнюватися з персонажами балету - яке у них могло бути життя, про що вони думали, як спілкувалися. "Мені здається, що це - один з ключових факторів для успішного втілення у роль", - поділилася Шевченко та додала, що саме через це найважче було зіграти роль єврейської дівчини, яка робила записи в період нацистської окупації Нідерландів під час Другої світової війни.
Балерина з дитинства цікавилася сценічним мистецтвом, зокрема балетом. Хист до мистецтва та сумлінна праця привели дівчину до Кошиць, де Шевченко виступає як балерина та акторка театру.
Пропозиція з Кошиць і початок нового життя
До балету дівчину підштовхнули її батьки, коли 6-річну школярку записали на балетний гурток. Її мати працювала мікробіологом в Україні, а тато водієм. Саме батько возив її на різноманітні гуртки та заняття, розповіла дівчина. Влада також має молодших брата Артура та сестру Мілану.
(джерело: Vlada Shevchenko)
Окрім сценічного мистецтва, дівчина також займалася плаванням. "У якийсь момент став вибір - плавати або танцювати. Я обрала балет, тому що відчувала, що мені це ближче", - розповіла Шевченко.
У 11 років дівчина пішла навчатись у Київське державне хореографічне училище. На останньому році навчання долучилася до балетного конкурсу, де учні училища демонстрували свою майстерність, там їй і запропонували переїхати до Словаччини.
"Я долучилася до конкурсу, щоб просто потанцювати на сцені, але після закінчення до мене підійшов відомий хореограф з України, Володимир Малахов, який запропонував місце у Кошицькому національному театрі", - сказала Влада та додала, що пропозиція була дуже неочікувана та на роздуми про переїзд мала лише день.
Дівчина зізнається, що тоді зі Словацьких міст знала тільки Братиславу: "Про Кошиці тоді нічого не знала, тим паче переїзд до іншої країни мене трішки лякав".
Згодом, дівчина вирішила спробувати життя закордоном та відгукнулася на пропозицію з Кошиць, куди й переїхала у 2019 році. Після трьох місяців випробувального терміну затанцювала вперше на Кошицькій сцені.
"Батьки мене повністю підтримували, мама навіть наполягала на переїзді", - розповіла Влада та додала, що перші місяці у Кошицях не були найлегшими, адже досвіду роботи у театрі ще не мала.
Словацький фольклор та іноземні колеги
Актори театру повинні знати постійний репертуар установи, тому танцівниця, наприклад, почала вивчати словацькі фольклорні танці, які є дуже популярними на словацькій театральній сцені.
Першим виступом дівчини на Кошицькій сцені якраз став балет "Rodná Zem" ("Рідна земля"), який через танець розповідає про історію народних традицій Словаччини.
Влада у ролі Жизель. (джерело: Vlada Shevchenko)
До завдань акторки театру також входять фізичні вправи, праця з хореографом та репетиції вистав. "Окрім цього, кожен з трупи грає одну або дві вистави на тиждень, більше виступів вже виснажують тіло та розум", - зазначила дівчина.
Пощастило балерині також і з колективом, який їй допоміг освоїтися у новій країні. У Кошицькому театрі працює багато іноземців з різних країн, тому колектив прийняв її швидко та тепло. "У нас працює багато українців, поляків та італійців. Також є танцівниці з Японії та Мексики. Тут працюють дружні та відкриті люди", - розповіла українка.
Освоївши репертуар, дівчина почала регулярно виступати на Кошицькій сцені та грала головні ролі. "Танцювати подобається будь-яку виставу, але найближчим для мене є балет Жизель або роль Джульєтти, тому що у ці ролі мені подобається вживатися, вони динамічні впродовж вистави", - розповіла балерина.
Усі ролі - словацькою мовою
За десять днів до театрального виступу керівник театру Ондрей Шот запропонував дівчині зіграти Анну Франк, хоча Шевченко вже грала там другорядну роль і, в той час, захоплювалася майстерністю акторів. Тоді у головної солістки, популярної словацької актриси Тетяні Паугофовій не виходило зіграти у день вистави. Тому роль дали українській акторці.
Але непростим завжанням було те, що діалоги вистави велися словацькою мовою, тоді українка її вчила разом з колегою, допомагало й те, що зі своїм хлопцем від самого початку говорила словацькою.
Влада у ролі Анни Франк. (джерело: Vlada Shevchenko)
"На той час словацькою вже досить добре володіла, але потрібно було працювати над акцентом та ідеальною вимовою", - пояснила артистка.
"Щоденник Анни Франк" у Кошицькому театрі хоч і грається як балет, але містить експериментальні риси притаманні театральному перформансу. Дівчина пояснює, що такі вистави тяжче грати, адже вони трішки відрізняються від балету. "У балеті ми розмовляємо тілом, а для "Щоденника" потрібно було вчити багато тексту і правильно його подати, без акценту, з необхідними емоціями, як оповідачка. З технічного погляду, ця роль тяжча і більш відповідальна", - прокоментувала Влада, додаючи, що це була її перша театральна роль, ще й словацькою мовою.
Парадоксально те, вистава проходила на малій сцені Кошицького театру, де на початку війни в Україні дівчина координувала заселення біженців у будівлю, яку виділив театр.
Попри усі труднощі пов’язані з роллю Анни Франк, вистава була успішною, про що свідчили оплески відвідувачів у залі. Балерина зазначила, що грати роль дівчини під час окупації було важко, але корисно: "Такі ролі допомагають розібратися з думками у голові", - пояснила вона.
Творчість та родина
У перші місяці війни сім’я дівчини знаходилася у Києві, окрім батька, який тоді працював водієм за кордоном. Поте мати дівчини вирішила виїхати з Києва разом з меншими дітьми, спочатку рідні гостювали у дівчини, згодом переїхали до Німеччини, де зараз живе вся родина. "Дуже сумую за батьками та братом з сестрою. Через довгу дорогу та роботу бачимося рідко, але я щаслива, що вони у безпеці", - розповіла дівчина.
Репетиція балету "Ромео і Джульєтта" (джерело: Vlada Shevchenko)
Тому щоб адаптуватися у новій країні та робити щось для душі, дівчина у вільний час також малює картини та пише вірші, але це робить здебільшого для дозвілля. Її картини навіть опинилися на афішах театру в Кошицях, деякі з них були намальовані спеціально до прем’єр.
"Я вважаю, що мистецтво необхідне для життя людини. Неймовірно надихає, коли ти відчуваєш якісь емоції, а люди на них відгукуються, чи то переглянувши виставу, картину, або прочитавши вірші. Це лікує душу", - пояснила Влада.
Дівчина зізналася, що хоч і сумує за Києвом та батьками, але роботу в театрі дуже цінує, тому найближчим часом планує й далі розвиватися у сценічному мистецтві. "Приходьте у театр відчути інтенсивні емоції від акторів, це допоможе вимкнути мозок від повсякденних проблем життя", - закликає українка.
