Зустріч з президенткою Словацької Республіки Зузанною Чапутовою з нагоди Дня незалежності України, серпень 2022 року. (джерело: Фото: архів Ukraine-Slovakia SOS / SME SPOLU)
На вулиці Овруцькій, 5 (Ovručská 5) у Братиславі поміж багатоповерхівками розташувалась ошатна будівля Українсько-словацького дому. Це бажане місце для кожного, хто прагне підтримки та дружньої поради, або ж готовий поділитися своїми знаннями, досвідом і теплом душі зі співвітчизниками, яких вигнала з рідних домівок війна.
За даними ООН, на початку 2022 року в Словаччині перебувало 100 тисяч українських біженців. Хтось повернувся додому, інші в пошуках кращої долі поїхали далі. Ті ж, хто залишилися, щоденно стикаються з серйозними викликами. Серед них незнання мови, труднощі з працевлаштуванням, навчанням та соціалізацією, відсутність можливості реалізувати себе за фахом.
Багатьом немає куди повертатися, бо їхні міста окуповані росіянами, а будинки перетворились на руїни. Тож Українсько-словацький дім залишається для них єдиним острівцем віри та надії.
Щотижня сюди приходить близько 700 відвідувачів. Їх зустрічає на рецепції Поліна Петюренко. У мирному житті, ще до повномасштабної війни, вона була продавчинею. З квітня 2022 року працює завгоспом в Українсько-словацькому домі та в одному з його проєктів під назвою "Українська школа в евакуації". Також пані Поліна контактує з громадянами, які отримали право на проживання за програмою державної компенсації.
"Людям зручно приходить сюди, вирішувати справи та дізнаватися необхідну інформацію. Раз на місяць вони мають прийти до нас. Я відмічаю, як вони працевлаштувались", – пояснює вона.
Приміщення для української громади безоплатно надав уряд Нове Место – Братислава. Раніше тут був центр громади району, але його закрили під час пандемії коронавірусу.
З квітня 2022 року в цій будівлі знаходиться офіс громадської організації українців у Словаччині SME SPOLU, яку очолює юристка і правозахисниця Анна Швачка. Ця назва означає "Ми разом" і відображає суть багатогранної діяльності, яка розпочалась у 2015 році.
В Україні діє партнерська організація Ukraine-Slovakia SOS. По суті, це благодійний фонд, який створили для передачі зібраної SME SPOLU гуманітарної допомоги.
Як усе починалося
Анна Швачка (зліва) та Марина Мілащук (справа) під час форуму українських громадських організацій та ініціатив у Словаччині, жовтень 2023 р. (джерело: Архів Ukraine-Slovakia SOS / SME SPOLU )
До 2014 року Анна Швачка жила в Києві, викладала в університеті права та інших українських вишах. Її громадська діяльність почалася з Центру громадських свобод та ініціативи Євромайдан SOS, яка виникла у відповідь на розгін мирної акції на Майдані наприкінці листопада 2013 року.
Після незаконної російської анексії Криму та окупації Донбасу Анна долучилась до громадської ініціативи Крим SOS. Допомагала виїздити та адаптуватись на новому місці українцям, які зазнали переслідувань від окупаційної влади.
Після переїзду до Словаччини у 2014 році вона продовжила підставляти плече своїм співвітчизникам. Саме в цей час до Братислави прибула на лікування та реабілітацію група поранених українських бійців. Вони не планували залишитися тут надовго, тому мали мінімум речей. Анна через фейсбук організувала для них збір теплого одягу і взуття. Так утворилася перша збірка.
"На цей заклик відгукнулося багато українців. Ми зібрали стільки речей, що для них ледве вистачило місця в гаражі. Зрозуміли, що у нас забагато цієї допомоги, і почали передавати її в Україну", - розповіла Анна.
Так тривало до початку повномасштабного російського наступу. Звістка про війну сколихнула та мобілізувала українську громаду Словаччини. Знайомі й незнайомі люди згуртувались навколо організації Ukraine Slovakia SOS.
"24 лютого 2022 року у мене захлинався телефон від дзвінків та повідомлень. Всі хотіли допомагати. Люди знали, що ми возимо до України гуманітарку. Запитували, що потрібно, і звозили до нас. Стихійно утворився хаб, куди стікалася вся допомога", – згадує керівниця.
На початку березня 2022 року була потреба в складах, пошуках перевізників та збірок, яких по всій Словаччині налічувалось близько 20. Окрім гуманітарної допомогти, яку збирали та везли в Україну, виникла додаткова велика за обсягом робота: зустрічати біженців на кордоні й розвозити їх по домівках, які пропонували словаки.
Для цього створили окремий чат диспетчерів і водіїв, які контактували з власниками житла. Знайомі "айтішники" створили базу даних, щоб звести тих, хто здає та шукає житло.
"Люди нас знаходили й казали: ми даємо фури для перевезення гуманітарного вантажу. Інші телефонували: є родина, яка готова прийняти біженців. Треба було тільки все це скоординувати", – згадує координаторка.
Всього ж, за даними сайту організації "Ми разом", починаючи з 24 лютого 2022 року, Ukraine Slovakia SOS/SME SPOLU відправила до України 22 фури гуманітарної допомоги (по 20 тонн кожна). Її передали до Харкова, Запоріжжя, Києва, Житомира, Сєвєродонецька, Лисичанська, Охтирки та інших регіонів. Вся ця діяльність, включно з адміністративною та логістичною, відбувається на волонтерських засадах.
Від волонтерства до системної роботи
Працівниці та волонтерки Українсько-словацького дому у Братиславі. (джерело: Архів facebook Ukraine-Slovakia SOS / SME SPOLU )
А тим часом українці, які прибували до Словаччини, часто опинялися сам на сам зі своїми проблемами. Втративши рідний дім, вони не могли призвичаїтись до незрозумілих реалій на новому місці. Відтак одним з основних пріоритетів діяльності Українсько-словацького дому стала інформаційна підтримка біженців. Опікується цим напрямком менеджерка з комунікацій Марина Мілащук.
Шість років тому вона разом із чоловіком приїхала до Братислави з Кременчука. У Словаччині подружжя мало туристичний бізнес. Та російсько-українська війна змусила родину переглянути звичні цінності. Марина залишила бізнес і переключилась на волонтерську діяльність.
Вона адмініструвала в фейсбуці групу "Українці в Словаччині", інформувала біженців про особливості перетину кордонів та юридичних аспектів перебування в Словаччині. Також вона координувала роботу волонтерів, які перевозили шукачів притулку від кордонів до словацьких міст і сіл, а також допомагала українцям знайти житло.
"Близько 80 людей, не знаючи один одного, взаємодіяли через фейсбук. Координатори чергували вдень і вночі та відстежували онлайн, на якому кордоні з Україною більш потрібна допомога, чи потрібно везти туди воду й теплий одяг. Коли волонтери втомлювались, ми знаходили їм заміну. Я писала в групах своє прохання, і люди з різних куточків Словаччини відгукувались на нього. Житло знаходили також завдяки соцмережам. Словаки їхали вночі на кордон і чекали українців, яких брали на безоплатне проживання", - розповіла менеджерка.
Іноді траплялись неординарні випадки, які вимагали особливих рішень.
"Хтось посеред ночі написав у групу в фейсбуці, яку ми створили: "Ми їдемо з Гостомеля, веземо 40 котів і чотирьох собак. Як ви думаєте, чи зможемо ми де-небудь поселитися?", – продовжує Марина. Вона каже, що для адміністраторів таке прохання стало несподіванкою.
Та менше ніж за годину всіх тварин вдалося розмістити на перетримку. Через місяць словаки запитували в коментарях у тій же групі: чи все нормально з тваринами? Для них було важливо знати, що з домашніми улюбленцями все гаразд, що люди знайшли роботу.
"Була фантастична підтримка", – каже Мілащук, згадуючи лютий – березень 2022 року. "Мене вразило й те, що інколи не потрібно було самому виконувати роботу. Просто треба організувати простір, де люди зможуть робити це самі".
Нині Марина веде сторінки Українсько-словацького дому в соцмережах, відстежує наявні проблеми та інформує про них Офіс Верховного комісара ООН у справах біженців та UNICEF. Зі свого боку, УВКБ ООН підтримує комунікацію в соцмережах щодо курсів, зустрічей, занять тощо.
"Коли людина має до кого звернутися, то менше ймовірності, що вона потрапить в рабство чи якусь неприємну ситуацію. На жаль, українцям важко дістатись до послуг, які у Словаччині теоретично надаються, а фактично ні. Наприклад, батьки не можуть оформити дитину до школи, а людям старшого віку складно потрапить на прийом до лікаря. Українські біженці не можуть оформить придбаний автомобіль, хоча деякі авто коштують лише 300 – 500 євро. Люди мають кошти, але через особливості словацьких законів не в змозі легалізувати покупку. Моя праця полягає в тому, аби допомагати знаходити рішення та підтримувати всередині спільноти доброзичливий тон", - розповідає менеджерка.
Від ушу до 3D моделювання
Українсько-словацький дім нагадує вулик, де кожен займається своєю справою. Робота в ньому триває щодня, за винятком неділі. Тут працюють психологи, педагоги, читають лекції експерти й політики. Волонтери проводять зустрічі для майбутніх мам та вчать прийомів психологічної самодопомоги. Відомий блогер розповідає про правила проживання у Словаччині. Поки дорослі обговорюють нагальні питання, з їхніми дітьми у сусідній аудиторії займається педагог-вихователь.
Розклад рясніє різноманітними заняттями, які охоплюють вікові групи від двох років до 50 і старше. Українці малюють у стилі Айвазовського, роблять мотанки, чаюють, займаються скандинавською ходьбою та східними бойовими мистецтвами. Їх навчають 3D моделюванню, театральному мистецтву та інтелектуальним іграм.
Наприклад, шаховий гурток веде Костянтин Костюк. Він приїхав із міста Вишневого Бучанського району. Хлопцеві всього 19 років, але він уже досвідчений і вимогливий тренер.
"Я бачу, як завдяки нашим заняттям учні змінюються на краще", – каже він.
Заняття з шахів проходять за фінансової підтримки японської неурядової організації International Volunteers of Yamagata, пояснює головна координаторка Українсько-словацького дому Алла Арент. Перед війною вона переїхала з чоловіком із Луцька до Бучі, а потім до Братислави. З перших днів російського вторгнення вона приєдналась до волонтерського руху UkraineSlovakiaSOS / SME SPOLU. Тепер займається організацією різноманітних зустрічей, занять та навчальних програм.
"Я люблю все наше, українське. Дуже хочеться його донести всім. Тут багато людей, які приїхали зі східної України. Вони це пізнають як щось нове, бо за радянських часів ця частина національної ідентичності була втрачена…", - поділилася Алла.
Під час творчих занять арттерапевтка з Києва Наталка Ситник вміє створювати таку атмосферу, яка допомагає людям пережити свої внутрішні конфлікти й знову відчути радість.
"Творчість дає відчуття безпеки", – каже вона і наполегливо радить кожному долучатись до будь-якої творчої діяльності.
І хоча пані Наталя повернулась в Україну, вона час від часу приїздить до Братислави, і щоразу готує для своїх підопічних якісь цікавинки. Наприклад, у жовтні вона провела майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки та разом із Тетяною Мацієвською – заняття з плетіння герданів.
Цьогорічне щедрування в магістраті Нового міста разом театральною студією (джерело: архів оргназації у facebook)
Театральну студію веде Марі Суббота, біженка з Запоріжжя. Діти збираються на репетиції двічі на тиждень. Вони знайомляться з азами сценічної майстерності та декламування, працюють над технікою мовлення, дізнаються цікавинки з історії театру, розігрують гумористичні мініатюри. А ще під керівництвом своєї наставниці юні актори створили оригінальні відеопривітання до Дня захисника України та Дня вчителя. Їхні виступи завжди тепло сприймає публіка під час інтернаціональних культурно-мистецьких заходів.
Долати мовні бар'єри допомагають курси з вивчення словацької та англійської мови. Їх організовують і для дорослих, і для дітей шкільного віку, які приходять до Українсько-словацького дому радше не заради навчання, а для соціалізації. Тут вони знаходять друзів і спілкуються рідною мовою.
Та чи не найбільшої уваги в нинішніх умовах потребують дошкільнята. Вони не ходять до дитсадка, через стрес дехто з малюків відстає в розвитку. Тому важливо, аби з ними займався кваліфікований вихователь. Група "Граємося разом", що діє за підтримки UNICEF – це своєрідна альтернатива дитячому садочку, в який вони не можуть потрапить через відсутність місць. Психологи консультують також батьків, бо практично кожен з них має наслідки пережитої травми війни.
За підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців тричі на тиждень проходять курси з 3D моделювання для жінок старшого віку. Це дозволить їм опанувати нову спеціальність і в майбутньому створювати макети, дизайн інтер'єрів та інші проєкти.
Є ще одна послуга, якої немає в розкладі Українсько-словацького дому, але без якої неможливо уявити його життя. Це можливість просто прийти та щось запитати, порадитись. Наприклад, одній літній жінці допомогли налагодить налаштування телефону, іншу супроводжували під час візиту до лікарні.
"Чим можемо, допомагаємо. Якщо не можемо, то перенаправляємо в інші організації", – каже Марина Мілащук.
Українська школа в евакуації
Учні школи (джерело: Особистий архів УШЕ на Facebook)
Окремої уваги заслуговує проєкт під назвою "Українська школа в евакуації" (УШЕ), який, своєю чергою, є частиною проєкту "Створення центрів української громади для сприяння навчанню, інтеграції та захисту українців, які отримали тимчасовий притулок у Словаччині". Його реалізовує SME у співпраці з ЮНІСЕФ та Cambridge International School Bratislava.
"У цій школі зібрали дітей старшого шкільного віку, щоб вони могли нормально спілкуватися, а також підготуватися до випускних тестів за навчальними програмами української школи", – пояснює Анна Швачка та додає: "Ці учні не пішли в словацькі школи з певних причин, але їм треба закінчити навчання. У них не так легко проходить інтеграція в іншомовному середовищі, вони не завжди знайомі з місцевими однолітками. На жаль, попередні два роки вони провели вдома через ковід. Загалом ці школярі четвертий рік поспіль навчаються онлайн, що серйозно впливає на якість освіти".
Українська школа в евакуації створює можливості для того, аби виправити ситуацію. УШЕ функціонує вже третій навчальний рік, тут залучено 10 українських педагогів та двоє адміністраторів. Усі вони мають статус тимчасового притулку в Словаччині. А починалося все на волонтерських засадах, коли вчителі-біженці приходили й пропонували свої послуги. Тепер завдяки фінансової підтримки міжнародних організацій вони отримують зарплату.
"На початку наших волонтерських активностей у 2022-му про школу ніхто не думав", – розповідає Анна Швачка. "Але вже тоді на гарячу лінію звертались батьки школярів. Їх цікавило, чи є у Братиславі якась школа, до якої вони могли б віддати своїх дітей хоча б до кінця навчального року. Також телефонували вчителі й пропонували свою допомогу у вивченні шкільних предметів. Тоді ж нас запросила на зустріч з українськими волонтерами президентка Словаччини Зузана Чапутова. Вона запитала: "Чого вам зараз бракує?". Ми сказали, що потрібно приміщення для школи".
Далі було як у казці, продовжує Анна Швачка. Наступного дня з командою SME SPOLU зв'язалися представники офісу президентки Словаччини. А ще через день організації запропонували приміщення для школи. Потім різноманітні міжнародні фонди запропонували подати проєкт на фінансування. Отож, як кажуть, всі зірки зійшлися.
"Під час зустрічі з донорами ми говорили про те, що українські біженці в Словаччині не лише просять допомогу, а й самі її активно надають", – розмірковує Анна. "Українці можуть бути активними членами суспільства. Це люди з великими професійним досвідом, які роблять внесок в економіку Словаччини. Ми хочемо, щоб це зрозуміли та самі словаки".
