Художниця з Києва в процесі створення живописної роботи (джерело: Julia Bair)
Знайоме подвір’я гімназії Св. Томи Аквінського завжди сповнене дитячого галасу, коли я забираю свою доньку з сусідньої школки. Але вже об 11 ранку 7 травня вперше бачу тут стільки сяючих очей: дитячих і дорослих.
Авжеж, це відбувається фестиваль “Людяність без кордонів”, який ініціювали й організували українські мисткині, що вимушено покинули країну та проживають зі своїми дітьми у Кошицях.
Знайома кожному мелодія
Сценічна програма фестивалю розпочалася вранці, а вже під вечір завершувалася пісенними виступами дітей і професійних вокалістів.
(джерело: Julia Bair)
“Не спить натомлене місто,
Ракети летять над Дніпром,
Десь в укритті на підлозі
Спить дитя тихим сном.
Батько країну боронить,
Тривога! Відбій!
Як тебе сміли бомбити,
Києве мій!”
Отакі тривожні, актуальні українському сьогоденню слова, звучать на знайому кожному українцю мелодію офіційного гімну нашої столиці у виконанні закарпатської співачки-сопрано з Виноградова Тетяни Гудачок.
Перед тим як заспівати теж знамениту, але й створену колись "Яворину" пані Тетяна сказала: "Цю пісню виконую вперше — в пам'ять про воїнів, що загинули, віддавши свої молоді життя у боротьбі зі страшною, клятою російською агресією".
— “Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну” — під зворушливе й щире виконання з очей присутніх скотилася не одна сльоза. Я й сама не стримала сліз. Сліз вдячності в тому числі — вдячності кожному, чиїми невпинними зусиллями, чиїми невимірюваними жертвами виборюється зараз наша свобода і можливість біженцям повернутися додому. А ще велика дяка самій Тетяні Гудачок за нагадування, кому ми з нашими дітьми завдячуємо щастям жити в безпеці.
Для спільного виконання текст пісні-молитви "Боже великий єдиний, нам Україну храни" роздавали також з транскрипцією латиницею. — "Війна зблизила українців і словаків для спільного творення добра".
Майстер-класи та воркшопи
(джерело: Julia Bair)
Між ранковим і надвечірнім вокальними блоками фестивальна програма була заповнена танцювальними й рукодільними розвагами та майстер-класами.
Словацька хореографиня “Моджо” Домініка та її хлопець і танцювальний партнер Матьо довго розважали дітей та найдрайвовіших з мам і бабусь воркшопами з сучасного танцю на території шкільного стадіону — і навіть там не кожному з найенергійніших вистачало місця.
Наталя Студенкова, художниця родом з Києва, що вже багато років живе у Кошицях, теж не могла залишитися осторонь фестивалю. У старовинній вишиванці, яку вона колись давно придбала у Львові, пані Наталя в процесі створення своєї живописної роботи — натюрморту із жовтими тюльпанами — була однією з наймальовничіших фігур фестивалю.
Чимало цікавих глядачів та потенційних аматорів цих творчих практик збирали майстер-клас з ліногравюри відомої мисткині з Вишгорода Ксенія Ковальова та воркшопи зі створення ляльки-мотанки.
“У вас така красива мова”, — звертається до мене молода світловолоса жінка, маленький син якої за столом місить пластилін з водою. Анна Кучинська з двома дітьми втекла сюди з Житомира.
Жінка розповідає, що раніше була російськомовною: батько радянський військовий, мама росіянка. Все змінилося, коли вона закохалася в україномовного хлопця, нині її чоловіка й батька її дітей. Чоловік, не розуміючи її російськомовних зворотів і насмішкувато називаючи її “кацапкою”, плавно допоміг їй стати україномовною на всіх рівнях. Утім, Анна й до того сама цікавилася і добре знала українську, спілкуючись нею поза домом.
“Кожен українець знає українську. Дехто думає, що йому чи їй легше розмовляти російською, яку їм чи їхнім батькам нав’язала ще радянська політика, але це лише лінощі. Варто лише перестати лінуватися й допомагати одне одному стати українцями на 100%. Я почуваюся українкою, хоча моя мати й була росіянкою”.
Зараз жінка розповідає, як її до сліз проймає відео, де їхній маленький син Матвій співає повстанську пісню “Батько наш Бандера”. Відео було зняте в січні, за місяць до повномасштабного вторгнення російських окупантів в українські міста і села.
Мозаїка як знак єднання
(джерело: Julia Bair)
Паралельно до подій на території гімназії у кінотеатрі Usmev, що розташований зовсім поруч, відбувалися тематичні кінопокази.
Але найдовшим і найбільш захопливим гуртовим дійством фестивалю стало створення мозаїки. Її викладенням керувала дивовижна художниця, керамістка і реставраторка з Кошиць Андрея Чепішакова.
“Стільки разів у моєму житті доводилося викладати мозаїку, але вперше під час роботи для мене співали наживо. Вперше українці й словаки за таких непростих обставин об’єдналися заради творення добра, спільного добра. Слава Україні!”
Серед елементів готової мозаїки найбільше птахів, домівок і вільного блакитного неба, яким перелітні пташки невдовзі повернуться до звільненого рідного краю — це наша найбільша спільна мрія.
“Ті птахи – це ми, що чекаємо поклику дому, де ми заново витимемо гнізда і співатимемо радісних пісень, не забуваючи підтримки наших справжніх друзів-словаків. І далі творитимемо заради любові й добра”, — ділиться керамістка Наталя Коммодова. Авторка ідеї і співорганізаторка фестивалю кілька тижнів тому з дітьми приїхала до Кошиць з Київщини. Каже, що сповнена величезною вдячністю до словацького народу і мешканців цього міста.
“Ми нічого не змогли би самі, без підтримки наших словацьких друзів. Це свято вдячності, взаємодопомоги й взаємопідтримки. У цьому й полягає ідея нашого фестивалю. Мистецтво — це наш спільний спосіб творити добро заради спільної перемоги. Людяність — потужна сила, що не знає кордонів і перешкод”.
Потреба реалізувати це поширене серед наших біженців почуття вдячності матеріальним чином згуртувало інших українок та їхніх словацьких приятелів і доброчинців у прагненні створити й подарувати Кошицям пам’ятну мозаїку.
