Святкування Дня захисту дітей у Кошицях (джерело: Julia Bair)
На честь заснованого ООН 1949 року Міжнародного дня захисту дітей проводять чимало заходів на всіх континентах.
Мені самій — колись як дитині, тепер як мамі — довелося відвідати їх у різних країнах. У деяких з них, залежно від політичної географії та національних традицій, це свято відзначають зовсім в інші, не завжди зручні для дитячих розваг, пори року. І я дуже радію, що в цій частині Європи Дитячий день святкують в найкращий для нашого клімату сезон — у перший день літа.
Здавалося б, після бачених раніше святкувань мене важко було здивувати. Проте Кошицькому краю здивувати мене вдалося! Тут вперше спостерігали за справжнісіньким творчим змаганням організаторів і учасників: чий і котрий фестиваль малечі та підлітків буде цікавішим, більш яскравим чи оригінальним. Адже кожен район міста, кожен торгівельний центр, кожен музей, театр чи кінотеатр влаштував своє авторське свято. Часом в одному парку чи на сусідніх локаціях у середмісті їх проводилося кілька.
Насправді, офіційно призначеного дня для цього не вистачило.
Місто й околиці вирували у святі з 1 по 5 червня.
У Кошицях неабияк люблять дітей
Українські діти, що вимушено тимчасово переселилися до Кошиць, оскільки війна нагло увірвалася в їхню домівку, мали нагоду відволіктися від тривог, страхів і невизначеності та з головою пірнути у феєричні дитячі радощі. Всі отримати вдосталь пізнавальних та солодких подарунків, а найважливіше — яскравих і теплих спогадів на майбутнє.
Серед них і моя донька Софійка, якій надовго запам'ятаються ручні змії, яких вона схотіла повісити як прикраси собі на шию (і зробила це під наглядом господарки плазуна); той кінь, на якому вона вперше проїхалась верхи; цікаві квести, за виконання яких діти отримували призи.
(джерело: Julia Bair)
Теж завдання від словацьких поліціянток та поради надання першої допомоги з інструкціями й тренувальними сценками від кошицьких медиків швидкої допомоги; знайомство з одним із найбільших знайдених у Європі Кошицьким золотим музейним скарбом; ляльковий фестиваль та багато-багато іншого. І це тільки те, куди ми встигли зазирнути! Вочевидь у Кошицях неабияк люблять дітей, шанують їхнє свято і намагаються влаштувати його якомога краще.
Щоб не здаватись бездоказною, слабкою на славослів’я романтичною мамою й передати події для читачів “Новин зі Словаччини” та своєї приватної історії, зупинюся на деяких святкових заходах по порядку.
(джерело: Julia Bair)
День перший: фільм з українським дубляжем
1 червня, середа. Допрем’єрний показ фільму “Проклята печера” в Cinemax. Благодійна організація "Людина в біді" подарувала українським волонтеркам-матерям, які працюють з українськими біженцями в Словаччині та їхнім дітям, запрошення на перегляд казкової стрічки словацько-чесько-угорського виробництва. Що особливо тішить — кіно дублювали також українською мовою.
Від мальовничих краєвидів зимових Татр у фільмі перехоплює подих. А сама казкова історія зачаровує сюжетними інтригами, що талановито переплітаються з всесвітньо відомими вічними питаннями.
Зла мачуха прагне звести принців зі світу в дрімучому лісі; дівчина перетворюється на вовчицю, суперництво двох братів та змагання за трон після смерті батька. Тільки не подумайте ніби фільм витримано у суто старосвітському стилі. Є там й новітні, актуальні теми й колізії. Як от «Girl power».
Принців рятувати доводиться дівчатам! Та ще й вилюднювати, виховувати з цих егоїстичних самовпевнених хлопчаків пристосованих до співжиття з іншими й піклування про себе та близьких чоловіків. Українським дівчаткам та їхнім мамам казка посмакувала естетикою й змістовністю.
День другий: цукервковий дощ та розваги
У четвер, 2 червня, у піцерії “Vet Bar” разом із маленькими словаками Римокалицької парафії Св. Ондрея святкували День дітей близько двох десятків українських дівчаток та хлопчиків, чиїм родинам ще від початку війни парафія дала притулок під очільництвом свого священника — отця Марека Ондрея. Мабуть, невипадково його прізвище співзвучне з іменем святого покровителя їхньої церкви.
На радість дітям парафія організувала виступ дитячого співака, ігри, танці, пам’ятне перетворення дитячих личок на казкових героїв за допомогою спеціальних фарб, пригощання смаколиками. Дітям надовго запам’ятаються цукерковий дощ і танцювальні конкурси, а їхнім батькам слова з вітальної промови отця Марека:
“Це свято дітей, отже й кожного з нас, бо всередині кожного живе дитина, з якої ви виросли в себе нинішнього. Тож хай це свято подарує радість кожній дитині. Разом з нашими українськими друзями ми творимо одну велику родину. І як одна родина, ми вчимося разом не лише долати труднощі й допомагати одне одному, але й радіти разом. Хай ця радість творить спільні світлі спогади, що залишаться з нами”.
Спілкування з тваринами
У суботу, 4 червня, “День дітей з Музеєм” подарував усім охочим безкоштовний вхід на одну з експозицій на вибір. Нам випала гарна можливість поповнити враження та уточнити знання про "Кошицький скарб". Бо цей розсип монет (насправді ретельно впорядкованих й підписаних за країною походження та часом карбування) ще раніше, у перші відвідини музею,нас найбільше зацікавив . Адже серед монет є спільні й для історії рідного українського краю: мало хто тепер пригадує, що в певний період історії Австро-Угорської імперії Львів та Кошиці належали до однієї держави.
Недільний “День дітей на Півночі” (захід від мерії Кошиць) відбувався поруч з “Днем дітей з Antik та DPMK” в парку “Анічка”. Надувні замки поряд з навчальними іграми від міста потішили дітей різного віку.
Я не могла втратити нагоду поповнити свою, поки ще невеличку бібліотеку, книжками словацькою мовою. Там їх можна було купити до душі на будь-який читацький смак по 50 центів за примірник. Наш з донькою спільний улюблений прозовий жанр — "добродружство". Так словацькою називається пригодницька література й власне пригода.
Надання першої допомоги з інструкціями й тренувальними сценками від кошицьких медиків швидкої допомоги (джерело: Julia Bair)
На завершення святкового періоду пообіддя неділі подарувало дітям з українського центру разом зі словацькими дітьми працівників Кошицького ветеринарного університету незабутнє спілкування з тваринами. Це були екзотичні неотруйні змії та варан на повідку, товариські песики й благородні граційні коні, що спершу катали на своїх спинах юних гімнасток, які влаштували верхове шоу для гостей свята, а тоді й усіх охочих діток: від відчайдушних кількарічних малят, що вже в змозі втриматися верхи, до свідомих власного красування підлітків.
Для всіх спілкування з тваринами залишиться яскравим спогадом та теплою терапією в нелегкий час.
