"Дезінформація може виникати з різних джерел": як у цьому розібратися

У цифрову епоху інформація стає найціннішим ресурсом, проте одночасно вона також стає й об'єктом масового використання для поширення дезінформації.

Дезінформація - це процес розповсюдження неправдивої або маніпулятивної інформації з метою впливу на громадську думку, зміни поглядів чи сприйняття подій.

Дезінформація може виникати з різних джерел - від недобросовісних ЗМІ й соціальних мереж до керованих державних кампаній. Часто вона має свої корені в інтересах окремих груп або навіть держав, які намагаються змінити внутрішні або зовнішні політичні обставини.

Відповідно до глобальної платформи даних та бізнес-аналітики Statista понад 70% європейців у 2022 році стикалися з фейковими новинами. Ці повідомлення можуть набувати форми "помилкової інформації" (misinformation) та "дезінформації" (disinformation). У той час, коли помилкова інформація може бути ненавмисною, дезінформація є навмисним поширенням неправди з метою введення в оману аудиторії.

Від "чорного піару" до фейкових новин

Головною метою фейк-ньюз зазвичай називають дестабілізацію політичної та суспільної ситуації в країні, у якій ці новини поширюють. Наприклад, вони можуть стосуватися виборів або піару будь-якої політичної партії чи окремих її діячів. Експерти відзначають, що найчастіше дезінформацію поширюють через Телеграм-канали, які можуть адмініструвати люди, чиї особи залишаються анонімними, через групи в соціальних мережах, а також інтернет-сайти "одноденки".

Зокрема, це стосується таких видань, які не мають жодних вихідних даних і чию репутацію неможливо будь-яким чином відстежити. Зрозуміло, що вони не мають жодної реєстрації в офіційних реєстрах ЗМІ та навіть доменне ім'я може бути дуже "елегантне", незвичне для місцевого регіону. Також часто фейкові новини можуть бути розміщені на блогах і платформах із вільною модерацією.

Крім цього, часто ця методика використовується при створенні "чорного піару" між фірмами-конкурентами, коли за основу береться реальна конкретна новина, яка легко пробивається в пошукових системах, але водночас форма її подачі видозмінюється і доповнюється будь-якими деталями, яких по-справжньому ніколи не було.

Часто в країнах Співдружності Незалежних Держав під час виборів можуть друкуватися і паперові газети з неправдивими новинами. Тобто, їх можна взяти в руки, почитати, подивитися. Газети ці можуть мати зовнішній вигляд як уже чинних видань, так і просто мати якусь гучну назву. У вихідних даних можуть бути вказані вигадані особи або однофамільці відомих журналістів.

Наприклад, у 2013 році українське видання "Українська правда" попередила про видання-двійника і провокації проти себе.

А у 2012 році під час парламентських виборів одна з районних газет України зіткнулася з тим, що під її ім'ям було випущено цілий випуск газети-"двійника" накладом, який було поширено тими самими точками, де зазвичай розповсюджувалася газета-оригінал. А саме: центрами соціальної допомоги населення, громадськими організаціями й навіть органами влади. Зрозуміло, що спрямованість газети-двійника була зовсім інша, ніж в оригіналу, що призвело до численних непорозумінь серед читачів.

Наприклад, у Казахстані питання боротьби з фейками стало настільки актуальним, що влада навіть ввела додаткову відповідальність за розповсюдження неправдивої інформації. Відповідно до повідомлень казахських ЗМІ "посилення відповідальності за фейки знизило кількість правопорушень".

Також і в Молдові все більш актуальним стає питання щодо боротьби з дезінформацією. Наприклад у 2022 році після початку війни в Україні та у зв'язку прийняттям пакета законодавчих поправок, що стосується інформаційної безпеки країни, було заборонено трансляцію російських телеканалів.

До речі, оскільки боротьба між конкурентами триває постійно, часто подібні незаконні маніпуляції неможливо відстежити.

Війна в Україні та дезінформація в Словаччині

У лютому 2023 року словацька поліція опублікувала звіт щодо створення, розвитку та поширення дезінформації та маніпуляцій у Словаччині за 2022 рік.

Серед головних тем, які найчастіше розповсюджувалися дезінформаторами, правоохоронці виділяють такі: "Біженці з України" (Odídenci z Ukrajiny), "Підтримка російської Федерації" (Podpora Ruskej federácie), "Дезінформація з фронту" (Dezinformácie z frontu), а також наводять конкретні приклади дезінформаційних технік та методик (Príklady konkrétnych dezinformačných techník a metód).

Як повідомляють у звіті, у перші дні військового конфлікту поліція активно займалася питанням біженців, які приїжджали до Словаччини з України. Були ознаки того, що спочатку виявлена хвиля солідарності у суспільстві та готовність допомогти могла перетворитися на відкриту ненависть та поширення неправдивої інформації про українців.

Офіцери з підрозділів зв'язку перебували безпосередньо на східному кордоні з Україною та активно працювали протягом першого місяця війни. У результаті це призвело до успішної інтервенції проти дезінформації, яка відбувалася на кордоні й намагалася провокувати політично важливих осіб. Наратив у відеороликах, що розповсюджувалися, передбачав, що громадяни третіх країн використовують війну в Україні для нелегальної міграції територією Словацької Республіки або інших країн-членів ЄС.

Зауважувалося, що це мало стосунок до громадян африканських та арабських країн. Поліція активно висвітлювала це питання різними способами. Один із них полягав у регулярній публікації кількості осіб, які перетнули словацько-український кордон, із вказівкою їхньої національності. Це стало частиною кампанії з робочою назвою "Словаччина рятує весь світ" ("Slovensko zachraňuje celý svet").

Зі статистики виявили, що це не була масова нелегальна міграція громадян третіх країн, а насправді Словаччина рятувала в основному громадян України, країн-членів ЄС та громадян Росії, які також тікали від війни.

На другому етапі поліція опублікувала відеоінтерв'ю з громадянами третіх країн, в яких вони пояснювали, чому перебувають в Україні (навчання, працевлаштування, міжнародні родини і т.д.) і які у них плани на майбутнє.

Також публікувались окремі відео та фоторепортажі з рейсів репатріації, організованих посольствами окремих країн. Ворожість, спричинена наслідками маніпулятивних операцій, проявлялася щодо України як такої, а не лише до біженців, або ж набувала форми підтримки Росії та святкування "успіхів" її армії.

Словацькі правоохоронці систематизували склад деяких видів пропаганди, серед яких: виправдовування війни, дезінформація проти українського уряду та держави, розповсюдження неправдивої інформації щодо "перемог" російської армії та багато іншого.

Для того, щоб не стати жертвою дезінформаційної машини, необхідно бути обачливим, намагатися отримувати інформацію від офіційних джерел та перевірених ЗМІ. А також, найголовніше, потрібно пам'ятати, що дезінформація - це спроба зовнішніх сил створити альтернативну реальність та заплутати у свої тенета якомога більше людей.

Боротьба з дезінформацією - це не лише завдання для окремих осіб чи організацій, але й відповідальність кожного за збереження інформаційного ландшафту, на якому ґрунтується суспільство.

Матеріал створено завдяки програмі ЮНЕСКО "Підтримка українських біженців через ЗМІ", що фінансується урядом Японії.