"Бандура - це здобуток українського народу, здобуток українських майстрів", - із цих слів починається кожен концерт Ольги Сморкіс, української бандуристки, яка оселилася в Братиславі. Не так давно мисткиня спробувала виступати просто неба, у Старому Місті столиці, і була вражена, наскільки цікавим та незвичним її інструмент є для європейської публіки.
"Я б дуже хотіла розширити свій репертуар, додати до нього європейські пісні - але, на жаль, мовний бар'єр ще дається взнаки. Люди часто підходять, питають, що це за інструмент, і так хочеться розповісти їм більше про бандуру", - каже артистка.
Бандура як частина української історії
Словаки, за словами Сморкіс, дивуються її інструменту, якого раніше ніколи не бачили. Ба більше: навіть українці часто мають лише теоретичне уявлення про бандуру.
"Одного разу мене перепитали: "На чому граєте? На бандурі? Це ж балалайка, правильно?" . Чути таке насправді дуже прикро, бо це незнання чітко показує, як радянська пропаганда змусила цілий народ забути свою історію. От і маємо ситуацію, коли інструмент із 65-ма струнами, який подібний хіба що до арфи, прирівнявся в людській свідомості до триструнної балалайки",- поділилася артистка.
Іноді люди також плутають бандуру з кобзою, і от це не дивно: ці інструменти є "родичами". Сморкіс каже, що перші згадки про кобзу датуються ХІІІ століттям. Тоді на ній грали виключно чоловіки. Козаки війська Запорізького, йдучи на битву, брали з собою кобзу і співали пісні, які підіймали бойовий настрій побратимів. З часом інструмент не втратив популярності.
"Кобзарі, яких ще називали "співочими Гомерами", подорожували по всій Україні й не тільки. Існують згадки, датовані XVI століттям, про те, що ці музиканти бували при польському дворі та в інших державах Європи. Часто їх бачили й при російському дворі. Вони співали думи та старовинні пісні, аби люди не забували свою історію, історію українського козацтва. Тож цей інструмент був відомий в Європі", - розповідає Сморкіс.
Кобза поступово змінювалася: спочатку вона мала 12 струн, потім 20 - і так перетворилася на сучасну бандуру, яка має від 61 до 65 струн. Згодом, вже за часів СРСР, на бандурі стали грати жінки. Тоді змінився й репертуар: основними темами пісень стали народні свята, сім’я та кохання.
Музика - любов на все життя
Сморкіс народилася в невеличкому містечку Любомль, що на Волині. Вона вступила до музичної школи у сім років, і саме тоді, завдяки талановитим викладачам, закохалась у музику. Проте після закінчення музичної школи дівчина тривалий час зовсім не грала на бандурі.
"Навчання гри на бандурі триває п'ять років, тобто на той момент мені було 12. Я добре навчалася, і мама переконала після загальноосвітньої школи вступити до педагогічного інституту, бо вважала, що вчителька - то найкраща професія для доньки", - згадує артистка.
Вона обрала професію вчительки молодших класів із музичною спеціалізацією, і за місяць до іспитів знову взяла до рук бандуру. У 1992 році, навчаючись на п’ятому курсі Луцького педагогічного інституту, Сморкіс посіла друге місце на всеукраїнському конкурсі бандуристів серед студентів. Тоді в неї й з’явилася думка про те, що вчителька молодших класів - це не те, про що вона мріє.
Жінка вирішила спробувати вступити до Львівської консерваторії, але на неї чекало розчарування. Її прослухали й сказали, що всі місця розписані на два роки вперед, та порадили спочатку закінчити музичне училище. Сморкіс не здавалася, вона поїхала до Київської консерваторії. Але й там на бандуристку чекала та сама відповідь: потрібно вступати до училища.
Ольга Сморкіс грає на бандурі у кав'ярні Café L'Aura Братислави. (джерело: Tamara Zinchenko)
Так Сморкіс повернулася до рідного Любомля, де пішла таки працювати вчителькою. Але думки про музичну освіту її не полишали, жінка брала участь у різноманітних конкурсах та фестивалях. Через два роки, у 1995, наважилася вступити до музичного училища. Цього разу їй пощастило: бандуристку зарахували одразу на третій курс та ще й на бюджет, оскільки на той момент вона вже була лауреаткою багатьох музичних конкурсів.
Проте, коли закінчила навчання, обставини знову змусили покинути музику. У країні настали нелегкі часи, вона вийшла заміж, народила першу дитину, і треба було працювати, аби прогодувати сім'ю. Тож у 1997 році Ользі Сморкіс довелося змінити професію: вона стала продавати нафтопродукти. До того ж рідні не підтримували її прагнення до творчості попри те, що вся родина була дуже обдарована в музичному плані.
"Татова сім’я чудово співала. Коли вони збиралися разом і починали співати, вони настільки відчували один одного, що я завжди дивувалася. Їх ніхто не вчив, вони не мали музичної освіти, але співали в терцію або акордами! Люди навчаються цьому роками, а у них це просто було в крові. Але тато завжди казав, що музикант - непроста професія, він не хотів, щоб я займалася музикою", - пригадує бандуристка.
Інструмент, який не повинен мовчати
Бандура (джерело: Tamara Zinchenko)
Через роботу чоловіка сім'я часто переїжджала з одного міста до іншого, кожен раз починаючи життя спочатку, і на гру на бандурі не було ні часу, ані сил. Але любов до музики нікуди не поділася, і коли народилася перша дитина, чоловік підтримав дружину.
Саме він у 2002 році запропонував взяти участь у гуцульському фестивалі у місті Косів Івано-Франківської області. Не маючи практики протягом кількох років, вона вийшла на сцену й одразу взяла гран-прі! Це дуже надихнуло бандуристку. Але потрібно було заробляти гроші, тож про те, щоб займатися виключно творчістю, не було й мови.
"Я не розумію, чому в нашій країні праця митця так низько оплачується. Як правило, за участь у концертах не пропонують ніяких грошей. Але ж музикант докладає багато часу й зусиль, аби постійно вдосконалювати свої навички. Наша праця знецінюється. В той період я думала: як жити далі? За що?", - пригадує артистка.
Бандуру Ользі Сморкіс подарували подруга Мирослава та її чоловік у 2005 році. Друзі не хотіли, щоб артистка марнувала свій талант. Інструмент виготовив на замовлення львівський майстер Василь Герасименко, і він взяв із жінки обіцянку: якщо вона колись не зможе грати й співати, нехай продасть або подарує бандуру, щоб вона не мовчала. І Сморкіс запам’ятала ці слова назавжди.
Словаччина: від фабрики до концертного залу
У Словаччину музикантка разом зі своїми трьома дітьми переїхала у 2019 році до чоловіка, який знайшов роботу в П’єштянах. Перший рік довелося працювати на фабриці з виготовлення одягу для працівників лісових господарств. Робота була дуже тяжка, і коли згодом родина перебралася до Братислави, Сморкіс підтвердила свій український диплом, вивчила мову і почала працювати вчителькою в закладній школі.
Але потяг до музики нікуди не зник, тож бандуристка бере участь у фестивалях та концертах, і навіть організовує концерти самостійно. Один із найвизначніших таких концертів відбувся у ДК Ружинов перед Різдвом, 22 грудня.
Різдвяний концерт в ДК Ружинов (джерело: Yury Krivosheya )
Ідея такого благодійного концерту виникла давно. Ольга Сморкіс написала в групу "Українці в Словаччині" заклик до українських митців, які могли б приєднатися до неї.
"Відгукнулося дуже багато людей. Я зателефонувала Регіні Рогожиній, яка була режисеркою театру в Харкові, вона погодилася допомогти. Потім ми прийшли в будинок культури Ружинова, і нам пішли назустріч, безплатно надали велику залу на 400 персон. І навіть кілька працівників будинку культури погодилися вийти на роботу в цей день попри те, що мали відпустку", - згадує бандуристка.
Спільними зусиллями в зовсім короткий термін, не знаючи один одного раніше, змогли організувати цікавий Різдвяний ярмарок, де 12 українських майстрів показали свої вироби, провели майстеркласи з українського хендмейду, представили художню та фотовиставки. Під час концерту глядачі побачили виступи Харківської балетної школи, Поліни Бабій (фіналістки "Голосу країни - діти"), Василя Алексеєва, Поліни Інвіяєвої, Катрусі Кравченко, Євгенії Ніколаєнко, Варвари Білобрової та самої Ольги Сморкіс.
"Ми зустрілися вперше під час підготовки до концерту, на початку грудня. Це був настільки захопливий проєкт, що кожен викладався по повній. Режисер Юрій Горкуша допоміг знайти спонсорів, завдяки чому навіть вдалося зробити солодкі подарунки для дітей. Концерт пройшов на одному подиху - настільки легко, що інакше, ніж різдвяним дивом, це не можна назвати", - каже Сморкіс.
Ольга Сморкіс на ярмарку перед різдвяним концертом (джерело: Yury Krivosheya )
Раніше, 20 жовтня, бандуристка дала особистий концерт у Зичіговому палаці (Zichyho palác) - це був її перший персональний концерт в Братиславі. На жаль, тоді прийшло небагато глядачів, бо захід не був достатньо розрекламований. У серпні був ще один спільний концерт із Василем Алексєєвим, кошти з якого відправили на підтримку ЗСУ.
Щодо найближчих планів, то починаючи з 9 лютого, українка візьме участь у кількох виставах музично-танцювального театру "Перлове намисто музики й танцю. Естетика бароко" в Klarisca Concert Hall.
Вона запрошує усіх охочих доєднатися до цього заходу, аби ближче познайомитися з українськими традиціями та культурою, чарівними піснями та унікальним українським інструментом, який проніс свій голос через століття - бандурою.
Матеріал створено завдяки програмі ЮНЕСКО "Підтримка українських біженців через ЗМІ", що фінансується урядом Японії.
