Vrbické pleso в Деменівській долині (джерело: Lubica Stancikova)
Запропонувати нову тему, написати блог або зв'язатися з редакцією: ukraine(собака)spectator.sk.
Слідкуйте за нами в соцмережах: Facebook | Instagram | Telegram
Словацький студент Самюель Грега може годинами розповідати про природу своєї країни та походи в яких він побував.
"Словаччина — хоча й маленька країна, але надзвичайно цікава, тож її обов'язково варто дослідити", — стверджує він.
Словаччина відома своїми печерами, яких налічується понад сім тисяч і які можна досліджувати під час експедицій, вражаючими горами з ландшафтами, а також високогірними озерами з кришталево чистою водою.
Недарма жителі Словаччини обожнюють гори й часто надають перевагу вихідним дням проведеним за містом. Живучи в Словаччині важко не помітити цю пристрасть її громадян. Хто, як не словаки, найкраще знають про унікальності та переваги своєї країни
Досліджуємо печери Словаччини
Доміца — найбільша печера Словацького Карсту. Вона відноситься до печер світового значення і розташована на південному схилі Сіліцької плоскогір'ї в окрузі Рожнява. Це частина печерного комплексу, який разом з печерою Баредла в Угорщині утворює один генетичний систем загальною довжиною близько 25 км. Саме печера Доміца має довжину 5 358 м, з яких з 1932 року для публіки доступна частина довжиною 1 315 м. Її відкрив Янош Майко 3 жовтня 1926 року. Незабутнє враження на відвідувачів залишає подорож по підземній річці Стікс довжиною 140 м. (джерело: FOTO: TASR/František IVAN)
Закоханого у словацьку природу Грегу дивує те, що на невеликій території країни знаходиться багато печер.
Однією з таких печер є найвідоміша Дем’янівська печера свободи (Demänovská jaskyňa slobody), що розташована в Низьких Татрах, в Деменівській долині, поблизу Ліптовського Мікулаша. Її унікальні сталактити та сталагміти, а також протяжність коридорів понад 8 400 метрів, привертають увагу тисяч відвідувачів. Гуляючи печерою, можна побачити не тільки величні утворення, а й підземні озера та річище річки Деменовки.
Однак, не менш захопливою є і печера Доміца (Domica), що знаходиться в національному парку і є найбільшою печерою Словацького Карсту. У 1995 році її та інші печери Карсту внесли до Списку світової природної спадщини ЮНЕСКО.
Печера Доміца з’єднана з угорською печерою Баредла. Це важливе з'єднання робить їх унікальними об'єктами, що знаходяться на території двох країн — Словаччини та Угорщини.
"Перебуваючи в цій печері, я перетнув державний кордон і опинився в Угорщині, а згодом тим самим шляхом, через печеру, повернувся до Словаччини", — додає словак та захоплюється тим, що одна печера може з’єднувати дві країни.
Знайти печеру можна в національному парку Словацький Карст (Slovenský krás) за 95 кілометрів від Кошиць.
У печері Доміца можна проплисти на човні підземною річкою Стікс. Назва цієї річки пов'язана з давньогрецькою міфологією, де Стікс була річкою, що протікала в підземному царстві Аїда, через яку Харон перевозив душі померлих. Але джерело самої річки в печері не пов'язане з міфами.
Рівень води в річці Стікс залежить від кліматичних умов, зокрема від кількості опадів. Це означає, що перед поїздкою до печери слід бути готовим до того, що через низький рівень води може не вийти проплисти на човні — проблема нестачі води триває вже деякий час.
Печера Доміца вражає своєю різноманітністю летючих мишей — тут зафіксовано шістнадцять видів, серед яких найбільш численний — підковик південний, що утворює колонії від тисячі до двох тисяч особин. Крім того, в печері були знайдені археологічні артефакти, що мають вік 5-6 тисяч років, що свідчить про її використання доісторичними людьми ще в пізньому кам'яному віці.
Летючі миші на території Національного парку (НП) Словацький Карст (джерело: Foto: TASR/ Milan Kapusta)
"Печери для мене — це природні утворення неймовірної краси, і раптом людина розуміє, що під землею прихований величний кафедральний собор. Це щось зовсім інше, як світ над землею", — порівнює Грега.
Якщо в Доміці летючим мишам живеться добре, то в Печері мертвих летючих мишей (Jaskyňa mrtvých netopierov) ситуація зовсім інша. Назва печери вказує на те, що ці тварини часто гинуть тут, і численні скелети летючих мишей дали їй таку назву. Печера є найбільшим кладовищем летючих мишей у Словаччині. З 2001 року вона є національною природною пам'яткою. Причина масової загибелі летючих мишей досі точно не з'ясована.
Ця печера є єдиною доступною високогірною печерою в Словаччині, розташованою в Низьких Татрах на висоті 1 520 метрів над рівнем моря.
Високогірні озера у Високих Татрах
Словацькі гори Татри варто відвідати й тому, щоб побачити красу високогірних озер, які називають плесами (pleso). Особливість цих озер полягає в їхньому походженні, адже більшість озер в Татрах є наслідком активності льодовиків, які рухалися під час останнього льодовикового періоду. Льодовики забирали великі об'єми порід і залишали після себе природні чаші, які згодом наповнювалися водою.
Зелене плесо (Zelené pleso) вважається дуже популярним озером у східних Татрах. Мінерали надають йому зеленуватий відтінок, а розташування і краєвиди привертають увагу багатьох любителів піших прогулянок.
На знімку Хата при Зеленому плесі (1 550 метрів над рівнем моря) в долині Зеленого плеса. (джерело: Veronika Mihaliková)
Саме це і зацікавило словацьку туристку Пауліну Барлову, яка прямувала до Ягнячого Штиту (Jahňačí Štít) саме через Зелене плесо. Вона додає, що біля озера знаходиться будинок "Хата біля Зеленого озера", де можна відпочити та перекусити.
"Я думала, що це вже кінець походу, але насправді це був тільки початок. Ми вийшли з хати і вирушили на Янгячий Штит, але на нас чекав крутий підйом. Врешті-решт ми не дійшли до вершини, бо це було влітку, і наближалася буря. Лише кілька метрів до вершини, і ми змушені були повернути назад", — згадує Барлова про свій похід.
Якщо туристи мають хорошу фізичну підготовку та хочуть побачити щось менш популярне, то похід до Червоного плеса (Červené pleso) їх не залишить байдужими. Воно розташоване на висоті 1811 метрів над рівнем моря. Це озеро не має постійного припливу води, тому його розмір залежить від пори року та погодних умов.
Червоні скелі на дні озера надають воді червонуватий відтінок. Туристи матимуть змогу милуватися не тільки красою плеса, але й краєвидами навколишніх гір.
Куди можна піти новачкам?
Nová Polianka зліва, на задньому плані – Герлаховський штит. (джерело: Ilustračné foto: TASR)
Для словака Андрея Гіроша походи в гори стали способом життя, який допомагає йому зберігати психічну рівновагу. З дитинства він досліджує природу Словаччини та має безліч вражень, якими може поділитися.
Іноземцям він рекомендує відвідати популярні туристичні маршрути, такі як Татранський Штит (Tatranský štít) або один із каньйонів Словацького Раю (Slovenský raj). Ці місця часто переповнені відвідувачами, адже вони дуже популярні серед мандрівників.
Туристи, які надають перевагу не таким відомим місцям, обов'язково оцінять похід на вершину Висока над Люб’єтовою (Výsoka nad Ľubietovou), яка знаходиться в Малих Карпатах. З неї відкривається вигляд на вершину Поляна (Poľana), яка є залишком прадавнього, великого вулкана та на пагорб Грб (Hrb), який є географічним центром Словаччини.
Похід на гору починається з містечка Люб’єтова, яке історично пов'язано з видубутком корисних копалин. На вершині гори Високої колись знаходилася сторожова вежа, з якої відкривалася панорама, яка дозволяла вартовим контролювати ситуацію під час турецьких набігів в XVI—XVII століттях.
Гірош зазначає, що з Високої відкривається чудовий краєвид на південний напрямок, і вся Люб’єтова з навколишніми селами виглядають, як розташовані в природному котлі.
"Маршрут загалом складає близько шести кілометрів. Ми пройшли його за три години. Це похід, який під силу навіть новачкам чи тим, хто не має відмінної фізичної форми", — пояснює словак.
Такі походи, за словами Гіроша, не лише дозволяють насолоджуватися природними краєвидами, а й допомагають віднайти спокій та гармонію в серці Словаччини.
