Психотерапевт Михайло Коваленко про життя в новій реальності та як не втратити себе

Запропонувати нову тему, написати блог або зв'язатися з редакцією: ukraine(собака)spectator.sk.

Слідкуйте за нами в соцмережах: Facebook |Instagram | Telegram

Попри зростання обізнаності, звернення до психолога для багатьох досі залишається темою табу. Але лікар-психотерапевт Михайло Коваленко переконаний, що дбати про ментальне здоров’я — це так само природно, як звернутися до лікаря при застуді чи переломі.

Усе більше людей вимушено опиняються в нових обставинах, зокрема — в іншій країні. Як зберегти мотивацію і знайти нові сенси для життя в новій реальності?

Саме про це розповідає психотерапевт Михайло Коваленко, спеціаліст організації "Liga za duševné zdravie". У своїй практиці він не лише допомагає людям долати внутрішні кризи, а й активно підтримує українську молодь у Кошицях — зокрема, в межах проєкту Pathways за підтримки UNICEF.

Дивіться повну розмову в Instagram — ефір доступний за посиланням.

Новини зі Словаччини: Що для вас означає "життя в новій реальності"?

Михайло Коваленко: Життя в новій реальності стосується не тільки українців, які переїхали до іншої країни. Вона торкнулася й тих, хто переїхав в межах України. І навіть тих, хто нікуди не їхав, адже життя уже не таке, як було до війни. Людство вже не вперше опиняється в такій ситуації.

Якщо заглибитися у психологію, це допоможе краще усвідомити, що відбувається разом з нами та легше планувати майбутнє. Нова реальність — це саме те середовище, в якому ми живемо, незалежно від того, де ми знаходимося фізично чи де плануємо бути завтра.

НЗС: З якими основними труднощами, на вашу думку, стикаються українці, які були змушені через війну переїхати до Словаччини? Можливо, завдяки своїй практиці ви можете виділити якісь типові проблеми?

МК: Ще у 60-х роках канадські дослідники описали явище, відоме як синдром іммігранта або біженця. Це стан культурного шоку, який переживають люди після переїзду. Найбільшою проблемою для українців за кордоном стає втрата звичного середовища та оточення.

Людина — істота соціальна, тому оточення важливе навіть для інтровертів, які звикли обмежувати свої соціальні зв'язки до мінімуму. Навіть якщо коло спілкування складається з декількох знайомих, важливим є й знайоме середовище до якого людина адаптована.

Виходячи з дому приємно бачити знайомий магазин, знайомі надписи, йти знайомою дорогою. Завдяки, на перший погляд, такий незначним речам, людина себе добре почуває. І уявіть собі, що в один момент все змінилося. Втрата цієї стабільності стає шоком, навіть для тих, хто вважає себе відкритим до нового.

Раптові зміни викликають напругу. Що робити з першою і, можливо, найважливішою проблемою після переїзду? Налагоджувати соціальні зв’язки — і не відкладати це на потім.

НЗС: Що допомагає людині відчути себе як вдома на новому місці? 

МК: Як кажуть, театр починається з вішалки, так от відчуття дому починається з облаштування власного простору. Облаштуйте вашу квартиру чи будинок, так, як вам хочеться і це не мають бути масштабні зміни. Достатньо розкласти знайомі вам речі або щось зроблене вашими руками. Як результат вам буде приємніше знаходитися в новій домівці. Також важливо мати знайомих, з ким можна перекинутись словом чи поспілкуватися. 

НЗС: Чи можна назвати конкретні етапи, які проходять люди після вимушеного переїзду в нову країну? Що відбувається протягом трьох років і як розвивається процес далі?

МК: Психологи виокремлюють чотири фази адаптації.

Перший етап має назву "медовий місяць". Особливо це стосується людей, які втекли з гарячих точок. У новому, безпечному місці тривога відступає — більше не треба ночувати в підвалі, немає загрози для життя.

Другий етап найскладніший. Це і є культурний шок, з яким ми в організації "Liga za duševné zdravie" працюємо найбільше. Він настає, коли людина трохи оговтується і починає оцінювати нову реальність. З’являється занепокоєння, роздратування, безпорадність.

Існує так звана концепція айсберга і дуже часто ми бачимо тільки його верхівку, а щоб побачити, що під водою потрібно пірнути. Так само і в житті, в новій країні фаза культурного шоку настає в кожного по різному — через декілька тижнів або ж місяців з'являється відчуття безпорадності та роздратованості.

Особливою характеристикою є відчуття невдоволеності людьми, їжею, водою, мовою, умовами проживання і так далі. Ця невдоволеність навіть може межувати з ворожістю. Декого це штовхає на думки про повернення додому.

Особливо вразливими в цей період є діти й підлітки, які переймають емоції своїх батьків.

Третій етап — пристосування. Людина починає приймати умови, в яких вона опинилася, вивчає мову, знаходить роботу або навчається.

Останній четвертий етап адаптації настає через 3-5 років.

НЗС: Виникає запитання, чи є вихід? Чи може вимушена імміграція стати початком чогось нового?

МК: Так. Вимушена імміграція мусить стати початком чогось нового. Багатьом з нас заважає синдром відкладеного життя. Люди вважають, що зараз не на часі розвиватися і потрібно зачекати, поки скінчиться війна... А коли скінчиться війна, знайдеться інша причина чекати й цей процес може бути нескінченним.

Я часто чую від людей, що вони не бажають вчити словацьку мову, тому що не бачать в цьому сенсу, адже незабаром повернуться додому. Насправді знання ще однієї мови ніколи не завадить і відкриває багато можливостей. Завжди вивчайте щось нове, додавайте у своє життя фізичну активність і не важливо скільки вам років 12, 15 чи 65.

НЗС: А як знайти мотивацію, коли немає сил?

МК: Саме в такі моменти дуже допомагають фахівці. В Україні є достатньо платформ, де можна спілкуватися з психотерапевтами та попросити про допомогу. Проблема не в доступі, а в старому стереотипі, що звертатися по допомогу соромно. Багато з нас думають — а що люди скажуть? І цей стереотип нам дуже заважає.

Добре, що багато молодих людей цього комплексу вже позбулися. У деяких середовищах похід до психолога — це навіть модно. Тож якщо вам важко знайти мотивацію, не бійтеся звернутися до спеціаліста.

Також можна знайти у своєму оточенні людей, які вже цю проблему вирішили. Варто спілкуватися з оптимістами та ентузіастами. Можна трохи підзарядитися настроєм, емоціями, мотивацією іншої людини.

На жаль, деякі люди шукають "короткі шляхи" й це часто закінчується стимуляцією наркотичними речовинами або алкоголем. Хочу пояснити, чому це не працює. Наприклад, якщо кількість гормону стресу підвищується, то алкоголь тільки відключає цей стан, але ніяк не розв'язує проблему. А коли дія минає, проблема стає ще глибшою.

НЗС: Наступне питання можна назвати філософським. Як людині зрозуміти, що їй потрібно саме зараз? 

МК: Як я вже зазначив, відповідь дає психотерапія. Вона допоможе знайти саме ті кроки, які підходять вам — з вашою історією, характером, життєвим досвідом. Краще звернутися до фахівця до того, як стане по-справжньому важко.

НЗС: Які мають бути перші кроки людини, яка хоче себе почувати краще ментально? 

Не варто знецінювати банальні речі, такі як режим дня. Почніть з того, скільки часу ви приділяєте сну. Якщо ви не достатньо спите, то автоматично крадете в себе гарний настрій та навіть роки життя.

Також важливо не забувати про харчування. Багато людей з тривожними станами стверджують, що не мають апетиту, але їсти справді потрібно. Ходіть на прогулянки, це не вимагає грошей чи особливих зусиль, але дає великий ефект. Вийдіть на прогулянку, поспілкуйтеся, створіть собі мінімальну стабільність — це вже крок до внутрішньої рівноваги.