Словаччина стала домом, де є дружба та кохання: українська родина будує своє життя наново

44-річна Олена Куліш - одна з багатьох українок, життя яких назавжди змінила війна. Разом із дітьми, 20-річною Діаною та 8-річним Данилом, вона виїхала до Словаччини після того, як Діанин тато загинув у перші дні повномасштабного вторгнення через поранення під час обстрілу.

Тоді у рідному Покровську Донецької області почали обстрілювати залізничний вокзал і люди ховалися у підвалах, жили без опалення та тікали від обстрілів, згадує українка. Тому жінці не залишалося нічого іншого, як покинути домівку та вирушити на пошуки безпечного місця. На початку березня 2022 року Куліш вирішила рятувати дітей, вони сіли на евакуаційний потяг - і згодом опинилися в Словаччині.

Свою історію мама та діти розповідають у документальному фільмі від ЮНІСЕФ під назвою "Гніздо далеко від дому".

Фільм показує зворушливі історії чотирьох родин українців, які втекли від війни і будують свій новий дім у Словаччині.

Розповідь Олени Куліш, а також інших представників української громади, які після війни збудували дім у Словаччині, дивіться у документальному фільмі "Гніздо далеко від дому". Його підготували ЮНІСЕФ у співпраці з RTVS, а прем’єру можна буде побачити на RTVS2 у суботу, 23 березня, о 13:30.

Трейлер стрічки ви можете подивитися нижче.

Життя з чистого аркуша

В Україні Куліш працювала молодшою вихователькою в дитячому садку для дітей з розумовими та мовними вадами. Її донька вчилася на медичну сестру - але через війну змушена була взяти академічну відпустку.

"Коли ми тільки приїхали в Словаччину, було тяжко через мовний бар'єр, ми не розуміли, що робити та куди йти. Але завдяки волонтерам і небайдужим словакам досить швидко зорієнтувалися. Це був справді важкий для нас час, і я дуже вдячна за допомогу усім людям", - згадує українка.

Куліш з дітьми живе в гуртожитку в Братиславі у районі Карлова Вес, який їм допомогли знайти під час приїзду у одному з центрів допомоги. За два роки кімната стала для родини новим домом, де вдалося знайти друзів та поміч для дітей.

Вони мають все необхідне для комфортного життя: на спільній території є кухня, де можна приготувати їжу, мікрохвильовка, пральня і окремі зони для дозвілля. У коридорах багато живих квітів, і це створює справжній домашній затишок.

За словами жінки, тут оселилося багато українців, котрих спіткала така сама доля - тож вони живуть немов одна велика родина.

З перших днів Куліш потоваришувала з Євою Бубелініовою (Eva Bubelíniová) - коменданткою гуртожитку.

​Єва Бубелініова з Данилом ​ (джерело: з архіву Олени Куліш)

"Це жінка з великим, добрим і щирим серцем. Вона дуже нам допомогла, таких людей називають "люди від Бога". Я вдячна долі що вона з'явилась в нашому житті, і вдячна Богу що в тяжкий час він нам подарував Єву", - розповідає Куліш.

Єва піклується про молодшого сина, цікавиться справами родини, і Куліш завжди має з ким поговорити, адже словачка стала для неї справжньою подругою і вже по-дружньому її називає "Ленка". Для жінки це надзвичайно важливо, бо завдяки дружній підтримці вона знаходить внутрішні резерви, щоб жити далі.

"Я щаслива, коли щасливі мої рідні"

Спочатку по приїзду до Братислави вони з донькою працювали прибиральницями. Донька працювала до обіду, а мати в другу зміну, щоб було кому доглядати за сином.

У перші дні хлопчик був дуже наляканий, не розмовляв та боявся кожного звуку, не міг спати вночі. Але через певний час завдяки професійній допомозі психологів та волонтерів з організації Blue Dot Данило почав спілкуватися, у нього з’явилися друзі як серед українців, так і серед словаків.

Данило навчається онлайн (джерело: з архіву Олени Куліш)

"Мій син сумує, що немав випускного у дитячому садку, а також першого вересня у школі. Тому що все навчання проходило онлайн", - розповіла жінка.

Був непростий час адаптації, каже Куліш. Старша донька стала для хлопчика другою мамою. Дівчина дуже допомагала з домашніми справами - готувала їжу, прибирала, доглядала меншого брата. Вони ділили усю домашню роботу порівну.

"Мені було непросто, тому що я в Україні залишила все: і друзів, і навчання", - розповіла Діана.

Дівчина потрохи вчила словацьку мову та знайшла роботу на рецепції в торгівельному центрі Bory Mall. Має зміни по 12 годин, тож Куліш тимчасово не працює, адже не може залишити сина самого на цілий день. Але вона не покидає надії, що вдасться знайти підробіток.

"Діти вже адаптувалися до життя в Словаччині, у них тут з’явилися нові друзі. Ми самостійно вивчаємо словацьку мову, культуру, свята і таке інше. Трохи тяжко, але ми не зупиняємось, віримо що в нас все вийде", - розповіла Куліш.

Зараз через роботу Діана не може приділяти родині стільки часу, як хотілося б. Проте, вона продовжує допомагати мамі за найменшої нагоди.

"Я щаслива, коли щаслива моя родина", - сказала дівчина у фільмі "Гніздо далеко від дому".

Діана Куліш разом з родиною переїхала до Братислави та знайшла тут нову роботу. (джерело: Кадри з фільму "Гніздо далеко від дому")

Нові друзі, нові сенси та… кохання!

Діана має хобі - виробляє картини зі стразів, а Данило полюбляє грати в футбол із друзями, любить малювати, виготовляє різні вироби із кольорового паперу і потім дарує їх своїм друзям і знайомим. Сама ж Олена у вільний час допомагає в гуртожитку, дає поради людям які нещодавно приїхали та ще нічого тут не знають.

“Це зараз для них дуже важливо, так само як і нам було важливо коли тільки приїхали. Тепер Словаччина для нас стала другим домом”, - каже Куліш.

За словами подруги Єви, Олена дуже змінилася за майже два роки, які вона живе в Словаччині. Вона стала більш відкритою, радо спілкується з людьми, навіть змінилася зовні. А ще не так давно зустріла тут своє кохання.

"Він дуже чуйний, з ним я забуваю усі ті жахи, які довелося пережити. А ще він дуже уважний до дітей, а це найголовніше для жінки. З ним я почуваюся щасливою", - поділилася Куліш.

Офіційний прем'єрний показ фільму "Гніздо далеко від дому" ("Hniezdo ďaleko od domova") відбудеться вже у суботу, 23 березня, о 13:30 на словацькому каналі Dvojka RTVS.