(джерело: Kýchanie mozgu - Brain Sneezing)
Володимир Казаневський - український художник-карикатурист, здобув близько півтисячі нагород у більш ніж 50 країнах світу, свої роботи презентував у Японії, Туреччині, Китаї, Франції, США, Бразилії та ін. Малюванню вчився сам. Через війну в Україні він разом з дружиною Людмилою переїхали до Пряшева. Словаччина та люди йому дуже близькі по духу, тут він має друзів та продовжує творити.
“Я кожен день думаю про Україну та про війну і щодня малюю”, - сказав митець під час зустрічі.
У Пряшеві та Братиславі митець презентував виставку AntiHybrid та нову графічну книгу "Падіння Динозаврії" у рамках конференції PARTICIPÁCIA 2.0.
Як швидко ви наважилися на переїзд з України?
(джерело: Vladimir Kazanevsky)
- Ми живемо в Києві. У перші дні війни зі столиці поїхали до Трускавця, що біля кордону з Польщею. Один за одним тоді приїжджали потяги з людьми, які тікали з Харкова. Ми й вирішили, що прийшов час нам перетнути кордон. Так ми пішки й перейшли польський кордон.
Пішки?
- Пішки, аякже. У нас немає автомобіля (посміхається).
З-поміж інших країн чому ви вибрали саме Словаччину?
- Як тільки почалася війна мій словацький друг Петер Разус, який організовує чимало виставок карикатуристів, відразу запропонував переїхати до Словаччини мені та ще декільком українським художникам. Я тут був кілька разів як член журі на міжнародних виставках. Коли перетнули кордон ми знали, що тут нас чекають друзі і це в скрутний час дало неабияку підтримку. Петер з друзями приїхав до Польщі і забрав нас. Ми могли б поїхати до Франції, наприклад. Там публікують дуже багато моїх робіт, і по телебаченню показують, проте вирішили бути з нашими братами слов’янами і недалеко від України. Ми відчуваємо себе тут як вдома. Словаки дуже привітні, сімейні та душевні люди і це головне. Тут друзі і тут дуже полюбляють карикатури, як ми могли інакше? (посміхається).
Володимир Казаневський та Петер Разус на виставці AntiHybrid. (джерело: Kýchanie mozgu - Brain Sneezing)
Ваші рідні залишилися в Україні?
- Так, два моїх сини залишилися в Києві. І онучка.
Дуже цікавить ваша творчість. З чого все почалося?
- Ото цікава історія. Я закінчив Харківський університет зі спеціальності космічна радіофізика і писав розповіді на цю тему. Паралельно займався гірським туризмом, багато ходив по горах. Вирішив сам зшити “палатку”, намалював її ескіз, бо тоді ж не було таких гарних наметів як зараз. Були такі “дубові” - зелені, майже як військові. І от мені впала в голову думка, що намет треба розмалювати карикатурами. Туризм, вогники, знаєте. І вибрав малюнки і запросив друзів зробити копії цих малюнків на тканині. Коли вже всі розійшлися, я побачив на одній стінці намету вільне місце. Тому взяв ручку і так вперше створив карикатуру. Так я зрозумів, що космос це гарно, але люди мені більш цікаві.
Читала, що ніби в дитинстві ви не могли малювати, були погані оцінки. Це правда?
- Точно. І зараз не вмію (сміється). Професійно я не художник, ніколи не вчився цьому.
Скільки часу ви присвячуєте одній роботі?
- Дуже цікаве питання. Я можу думати над концепцією кілька днів, а намалювати за кілька хвилин. Наразі мої роботи публікуються у київському журналі “Країна”, буває говорять намалювати карикатуру за 2-3 години. Це важка робота, швидка, проте - можлива.
Ви дружині малювали романтичні карикатури чи малюнки?
- Моя дружина терпіти не може карикатури, ненавидить їх. І всі роботи сварить (посміється). Але вона мені дуже допомагає, ми разом працюємо, ходимо на опери.
Є місце, де вам найкраще працюється ?
- Мені це не важливо. Зараз я із задоволенням працюю на кухні. Хоч є і копм'ютер, допомогла знайти родина Петра, проте з ручкою на папері краще. Зазвичай, працюю вночі, третя ночі - мій активний час для творчості.
Що змінилося у ваших роботах після 24 лютого?
(джерело: Фото з архівів В.Казаневського)
- Зараз я малюю кожного дня. Коли почалася війна весь мій розумів був у темі війни. Душа та серце теж в Україні. Я ні про що більше не можу думати і не можу зупинитися, потік думок постійний. Тільки на тему війни й малюю, за цей час зробив близько 100 робіт. З ранку до вечора ми з дружиною слухаємо новини, знаємо про все що коїться в Україні. Виїхав з дому тоді майже ні з чим: маленьким рюкзаком, смартфоном, олівцями та спеціальною гелевою ручкою. Мало кольорів. І думаю, що саме це кольори війни - сірий та червоний…
До війни я малював філософські, смішні та гумористичні роботи, графічні романи. Рідко - політичні карикатури для журналів на наших президентів. У Нью-Йорку після інтерв'ю мені запропонували написати книгу про війну. Це графічний роман, де мало слів, а більше малюнків. Вже закінчив роботу над нею. Сподіваюся, книга вийде найближчим часом.
Чи є образи-табу, які ви не будете малювати чи чіпати тему, наприклад?
- Коли Зеленський тільки прийшов до влади я його критикував, малював карикатури. Але коли він вийшов і сказав: "З Києва не піду, а буду воювати". Після цього я собі сказав "стоп", все, більше критикувати цю людину не буду. А от Путін - це моє. Я кожного дня можу малювати його, але після такого малювання почуваєш себе не дуже добре.
Чи змінилися у вас стосунки з російськими митцями та знайомими після війни?
(джерело: Vladimir Kazanevsky)
- Є художники з Москви, котрі підтримують Путіна, і вони такі “махрові” та заробляють гарні гроші на цьому. Є карикатуристи, які виступають проти путінського режиму та публікують роботи в інтернеті, двоє митців після початку війни принципово виїхали з Росії. Знайомий російський карикатурист “передивився” їхнього телебачення. Інший же навпаки, в перший день війни написав, що якби мав здоров’я - пішов би захищати Україну.
Після того, як я опублікував малюнок на своїй сторінці у соцмережі (малюнок вище - ред.), у коментарях почали писати, щоб я сходив до церкви та відмолив гріхи перед Росією (сміється). Мені це подобається, значить я потрапив у правильну точку, якщо роздратував професіоналів.
Митець отримав гранд від Фонду підтримки мистецтва на організацію кількох виставок у Словаччині. Про дати та місця виставок анонсуватимемо незабаром.
