Обливання під час заходу «Великдень у селі» в Музеї словацького села в місті Мартін. (джерело: archív SNM)
Запропонувати нову тему, написати блог або зв'язатися з редакцією: ukraine(собака)spectator.sk.
Слідкуйте за нами в соцмережах: Facebook |Instagram | Telegram
Словаччині Великдень — це не лише свято весни, а й калейдоскоп яскравих обрядів і традицій, які відрізняються залежно від регіону. У західних районах це "šibačky", на сході — обливання водою, а ще — спалювання солом’яної баби, освячення їжі та родинні зустрічі.
Словаччину можна вважати перехрестям двох пасхальних традицій: коли б'ють та коли обливають. Таке дружнє "побиття" поширене в західній Словаччині, подібно до країн на заході — Австрії, Німеччини, Чехії, а також у деяких частинах Польщі.
У східній і центральній Словаччині чоловіки зазвичай обливали дівчат, як це часто трапляється в інших частинах Польщі, Угорщини та України, пояснила етнографиня Корнелія Якубікова.
Šibačka та обливання
учасники фольклорного ансамблю Železiar під час традиційної шибачки та обливання в селі Бочіар, округ Кошиці-околиця, у Великодній понеділок, 1 квітня 2024 року. (джерело: František Iván)
Чоловіки традиційно винагороджуються за свої "великодні служби", чи то биттям, чи то водою. Таке символічне побиття молодих дівчат схоже з українською традицією на Вербну неділю.
Тільки українці б'ють молодою вербою, а в Словаччині — джгутиком із м'яких гілочок, прикрашеним стрічками та крашанками. Він має назву Veľkonočný korbáč.
Корбач має відганяти зло й хвороби і гарантувати, щоб дівчата були здоровими та спритними.
Обливання водою молодих дівчат (oblievačka) — ще один цікавий і поширений звичай у Словаччині. Найбільш водяний день — Великодній понеділок. Зранку хлопці ходять від хати до хати та обливають холодною водою. Під час візитів співають, дівчата танцюють, а за обливання хлопці отримують від них писанку — символ життя і весни.
"Вода ж символізує нове життя, чистоту, здоров’я і родючість. Холодна вода має забезпечити красу і здоров’я дівчатам наступного року", — поділилася словачка Ева, яку не один раз за традицією обливали на Великдень.
Обливання часто починається ще після півночі або вдосвіта. До першої половини XX століття воно було характерне для центральної й східної Словаччини, "шибання" — для західної, а на південному заході країни існували обидві традиції.
На знімку — показ виносу Морени під час заходу «Великдень у селі» в Музеї словацького села в місті Мартін у неділю, 13 квітня 2025 року. (джерело: FOTO TASR - Daniel Stehlík)
У понеділок хлопці обливають дівчат, а у вівторок — навпаки. Іноді обливають символічно — з кухля, іноді щедро — з відра, а подекуди дівчат кидають у струмки чи навіть колодязі.
Обливання — це залишок давніх язичницько-слов’янських обрядів, що мали забезпечити достатню вологу для родючості землі. "Шибання" лозою, як символ сили природи й здоров’я, долучилося до традиції обливання лише в деяких регіонах. Іноді у вівторок дівчата самі шибають хлопців — у відповідь на понеділкові обливання.
За участь у ритуалах хлопці отримують частування або символічні дарунки — розписані чи сирі яйця. Дівчата винагороди не отримують. Увечері ж на селах проходять веселі забави й танці.
Ще одна з традицій — спалювання солом’яної баби, яка за слов’янською міфологією була богинею смерті.
"Наприкінці зими люди робили з соломи образ, уявляючи цю богиню, потім підпалювали її та кидали у воду. Цим ритуалом вони проводжали зиму й зустрічали весну", — розповіла викладачка культури Університету Св. Кирила та Мефодія в Трнаві Андреа Рісова.
Що кладуть до великоднього кошика
Освячення великодніх страв у Кошицькому соборі святої Єлизавети відбулося 19 квітня 2025 року за усталеною традицією. (джерело: FOTO TASR – František Iván)
Словаки також мають традицію святити їжу в кошиках, особливо у східних і частково центральних регіонах країни. Рано вранці господиня прокидається, складає кошик, і родина їде до церкви.
"Традиційною недільною великодньою їжею було смажене ягня. Пізніше ця традиція зникла й зі смаженого, баранчик перетворився у солодкий бісквіт, який печуть спеціально тільки на це свято", — розповідає Рісова. Veľkonočný baránok, пасхальне ягня, традиційно готують з великою кількістю яєць, оскільки під час посту їх не вживали.
Зазвичай, у святковий кошик словаки кладуть шинку, ковбасу, сир, вино і пиріг у формі ягня.
У суботу ввечері ставлять кошики в церкві, а рано вранці, о четвертій-п’ятій, їжу освячують і їдять на сніданок. У деяких церквах було законно починати святкування в суботу ввечері або вранці в неділю.
Стіл накривають білою скатертиною. Господиня готувала все заздалегідь, щоб не вставати під час вечері. Першою стравою було яйце, яке господар ділив між усіма. Потім подавали шинку або птицю.
З освяченої їжі намагалися з’їсти все — навіть крихти. Їм приписували магічну силу, а залишки, як-от кістки чи яєчну шкаралупу, клали на поля для захисту врожаю.
Великдень — час для родини
На знімку — традиційне великоднє сервірування та пасхальний баранчик. (джерело: FOTO TASR - Roman Hanc)
Словаки завжди цінували традиції. За словами Рісової, що тоді, що зараз усі члени родини з різних кутків країни та світу збираються разом за святковим столом саме на Великдень.
Усі одягаються у святковий традиційний одяг, спілкуються, їдять і співають пісні. Після застілля молодь відвідує концерти або бере участь у великодніх фестивалях.
Попри зміни в суспільстві та ритм сучасного життя, великодні традиції в Словаччині залишаються живими. Вони адаптуються, змінюються, але продовжують об’єднувати покоління — за святковим столом, у спільному сміху, у звуках весняного обливання та піснях, що лунають із вулиць. І саме в цьому — їхня справжня сила.
