У кожного своя історія війни: книга про Україну від двох словацьких авторів

"Незвичайні історії звичайних людей", - так характеризує книгу про Україну словацький журналіст, менеджер з програмування Браніслав Ондрашик.

Він разом з фотографом-документалістом Міхалом Бурзою з червня по липень минулого року відвідали близько двадцяти міст та сіл в Україні та почули історії сотні людей, життя яких торкнулася війна.

До річниці війни автори підготували спільну книгу "Народ України. У кожного своя історія війни" ("Ľudia Ukrajiny. Každý má svoj vojnový príbeh" словацькою - ред.), яку було створено за підтримки фонду ESET та Мирослава Трнка.

Зміст книги формують в основному репортажі, засновані на свідченнях українців та їхніх долях, а також репортажі зі спостережень Ондрашика. Це історії про українських залізничників, поштарів, лікарів, журналістів, які працюють, ризикуючи життям, про волонтерів, акторів, про ЛГБТІ+ людей, які є частиною української армії.

Автором більшості фотографій у книзі був Міхал Бурза. Фотограф отримав нагороду Slovak Press Photo за світлину на титульній сторінці книги.

Випускники школи танцюють перед готелем "Україна" у Чернігові. (джерело: Michal Burza)

У Братиславі книгу видавництва "Petit Press" громадськості презентували наприкінці лютого, кошти за продаж спрямують на підтримку української журналістики.

"Новини зі Словаччини" напередодні презентації поспілкувалися з авторами книги.

- Як розпочалася історія поїздки до України та ідея створення книги? Після того, як переглянула її, можу сказати, що без сумніву книга вражає обсягом та змістом.

- Багато людей допомагало Україні та українцям на початку війни. Тоді теж думав, чим я можу їм допомогти. Можливо не так як всі, проте тією справою, яку роблю найкраще у своєму житті. Дивлячись новини про війну відчував як поступово людський фактор замінили сухі цифри та певна одноманітність. Але вплив війни на життя українців, навіть на відносно спокійних територіях, був, без сумніву, значним. Тому я вирішив, що поїду до України та писатиму про звичайних людей та про їх життя під час війни. Так у травні минулого року зателефонував Міхалові й ми автомобілем поїхали до України. У вересні я вже їздив туди сам. Власне книгу почав писати у листопаді 2022 року. Хоч книга відносно невелика, проте робота над нею зайняла дуже багато часу.

-Тобто ти поїхав до України з власної волі так скажімо й власними коштами?

- Так. Дорогу я оплачував сам. Бронежилети та каски придбав засновник фірми у якій я працюю, Мирослав Трнка.

-Ви відвідували Україну до початку війни?

Браніслав: Так, я був у Києві кілька разів, маю там колег з фірми. Але Україна настільки велика, що знімаю капелюх перед тими українцями, які побували у кожній з областей.

Міхал: Як фотограф займаюся питанням України ще з 2014 року. Був на Майдані, пережив так скажімо окупацію Криму, східної частини України, бої за Донецький аеропорт. Тому тема України мені досить близька.

- У яких містах ви перебували під час поїздки минулого року? Та чи не було мовного бар’єра під час спілкування?

Браніслав: Ми їхали через Ужгород, проте не затрималися там довго. Далі був Київ, Чернігів, Суми, Харків. Відвідали приблизно 15 міст та містечок. У книзі наведені цитати близько дев'яноста людей, але зустріли ми набагато більше. Мушу зізнатися, без своїх друзів та знайомих з фірми в якій працюю, я б загубився в Україні. Мені дуже допомагали й з пошуком людей та перекладами. Багато людей, переважно у Києві, знали англійську мову. На щастя, був інтернет, тому відкривав аплікацію з перекладачем. Крім того, українська мова дуже схожа на словацьку.

Міхал: Ми накреслили приблизний маршрут, куди б хотіли поїхати. Спершу ми планували об’їхати більшу частину міст України. Але з часом зрозуміли, що ідею протягом відведеного часу ми не реалізуємо. До Сум ми поїхали, бо мали відвезти ліки. Зазвичай, заздалегідь домовлялися зі знайомими з кожних міст, які допомагали знайти людей. Але траплялися й випадки, коли зустрічі траплялися самі собою.

Книга "Народ України" (10 фотографій)

-Браніславе, ти згадував другу поїздку в Україну.

- Так, вдруге я вже сам потягом поїхав до України у вересні. Добре зекономив час в поїздці тим, що їздив нічними поїздами. І ще б залишився там, але оскільки я не професійний журналіст, це лише моє хобі, тому був змушений повертатися назад до своєї основної роботи у Братиславі. Фактично, я провів останні дні своєї відпустки в Україні. До речі, у вас дуже гарні потяги. Я їздив першим класом і це було на високому рівні. Тут у Словаччині я такі потяги не бачив. Хочу похвалити Укрзалізницю, на мою думку, це найкраща залізниця.

- Що вас найбільше вразило під час подорожі Україною?

Браніслав: Під час поїздки було стільки вражень, що важко виокремити щось одне. Сильні моменти вони з'являлися щодня. Особисто на мене найбільше вплинуло спостереження за хоробрістю та стійкістю українців у світлі того терору, який там існує. Більша частина країни фактично в будь-який момент може бути вражена ракетами або обстрілами. І українці не те що виживають в цей час, не думаю, що вони саме "виживають". Вони просто живуть. Так, вони живуть своїм життям.І це неймовірно.

Міхал: Перший стрес, мабуть був, коли ми заїхали на "трасу смерті", коли ми вперше побачили зруйновані будинки перед Києвом, тоді все, що ми бачили в новинах, стало реальністю. Але з часом цього руйнування було так багато, що ми його відфільтрували та мали так скажімо імунітет. Тоді відчув масові емоції та хоробрість українців. І мова йде не лише про захисників чи волонтерів, але про звичайних людей, які щодня встають і йдуть на роботу. І вони чують сирену, але знають, що треба жити далі.

Те, що відбувається в Україні стосується й нас. Оскільки ми живемо так скажімо в буферній зоні. Тому, виходячи із нинішнього керівництва РФ можна зрозуміти, що їхній інтерес може не закінчиться Україною.

- Ви знали, що їдете до країни, охоплену війною. Як на вас особисто повпливала ця поїздка? Адже ви згадували, що медіа передають лише малу частину з того, що відбувається.

Браніслав: Це нас змінило, безсумнівно. Особливо той занепад та руйнування. Коли дивишся як посеред руїн стоїть будинок і там живуть люди. Це неможливо собі уявити, як люди можуть жити в розбомблених будинках, теж саме стосується й шкіл, лікарень, театрів, храмів. Такого я не бачив навіть у Югославії (серія збройних конфліктів у 1991—2001 роках на території колишньої Югославії під час розпаду країни - ред.). Тому процес відбудови України буде непростим. Що мене змінило? Я не очікував таку масштабну руйнацію на території великої країни. З телебачення чи тексту або фотографій це неможливо передати або відчути.

Міхал:Не знаю, чи це змінило щось в мені, але змінило моє уявлення про війну як таку. У рамках своєї кар'єри я побував у кількох кризових зонах. Але це, що відбулося, було для мене найсильнішим досвідом — усвідомлення того, наскільки це несправедливо. Не тільки те, що почалося рік тому в Україні, а й те, що відбувається там з 2014 року. Разом з тим, я поважаю військовий репортаж як фахове ремесло. А у рамках журналстики не інує нічого подібного цьому, яке б забирало так багато емоцій, фінансів чи ризиків, з якими стикається журналіст й тим, що він приносить потім додому. Це дуже важлива річ. Вважаю, що такі події мають висвітлювати справжні журналісти. А не, наприклад, якісь ефемерні агенства. Читачі можуть побачити чи зустрітися з журналістами, ідентифікувати їх.

- Чи була небезпека під час поїздки й ви одягали, наприклад, бронежилети?

Браніслав:Ми їздили переважно у прифронтових зонах, тому вдягали їх рідко. Але хай скаже Міхал, він має в цьому більший досвід.

Міхал: Під час спільної поїздки ми завжди чули звук вибухів. Разом з тим ми намагалися жити так, як місцеві люди. Тому нагальної потреби вдягати захист не було, але там, де це потрібно, ми це робили. Коли я сам відправився до Слов'янська, тоді було одні з найсильніших обстрілів тих місяців. Було таке, що ми сідали до автомобіля й тікали з міста. Але більший досвід, скажімо так, я мав у 2014 році коли їздив у Донецьку область.

- Книга складається з 20 розділів, кожен розділ - це окрема історія з життя українців. Теми досить різні, наприклад, історії залізничників, поштарів, акторів, коміків.

Браніслав: Так, це й була моя ціль, написати різні історії людей. Це незвичайні історії звичайних людей. Взагалі, я хотів, щоб книга стимулювала у читачів рішучість допомагати Україні й надалі. Я не думаю, що книга якось змінить світ чи Словаччину. Але якщо вона допоможе читачам стати більш рішучими та наполегливими у допомозі сусідній країні, значить книга досягла своєї цілі.

-Як ви вибирали фотографії до книги?

Браніслав: Фотографії вже відбиралися під час написання. Оскільки Міхал був з нами тільки на півдорозі. Насправді я хотів мати там якомога більше фотографій Міхала, оскільки це наша спільна книга.

Міхал: У книзі мінімум ілюстративних фото. Більшість фотографій безпосередньо торкаються описаної теми, але добірка не документальна, тому вони не обов’язково пов’язані з текстом, але прямий зв’язок завжди був.

- Кілька місяців ви прожили в Україні, бачили тамтешнє життя та спілкувалися з людьми. Що, на вашу думку, об'єднує українців та словаків, а в чому вони різні?

Браніслав: Я думаю, що ми дуже близькі народи, ближче одне до одного ніж як собі уявляють словаки. Ця близькість культурна та лінгвістична.Але, разом з тим, є між нами величезна різниця. Українці, мабуть, хоробріші. Якщо взяти історію Словаччини, під час Другої світової ми мали нацистську державу. У 1968 році прийшли російські танки й ніхто не оборонявся від цього. А українці завжди чинили опір, я не говорю про це з точки зору якості націоналізму чи козацької крові їх предків. Коли я розмовляв з українцями йшлося не лише про те, що вони хочуть зберегти свій дім та родину. Багато людей казали, що вони не хочуть жити за російською системою. Українці просто дуже хочуть жити у своїй вільній країні, а не з якимось американським пафосом поширення демократії в усьому світі.

- Щоб ви хотіли сказати українцям у Словаччині та в Україні?

Браніслав: Перш за все, я хочу подякувати їм. Вони воюють за свою країну і воюють за нас також. А ми будемо з ними, ми з Міхалом так це точно. І я мрію про подорож всією Україною, хочу побувати у кожному великому українському місті.

Міхал:Слава Україні!

Репортажі, які ввішли в книгу, були опубліковані минулого року в газеті SME та на сайті SME.sk. Усі тексти були розширені, оновлені та доповнені продовженнями оповідань з раніше неопублікованих уривків.

Придбати книгу "Народ України" можна з 28 лютого та наступного тижня разом із газетою SME. Ви також можете окремо придбати її на obchod.petitpress.sk.

Презентація книги у Братиславі відбудеться у четвер, 2 березня, в книжковому магазині Panta Rhei Aupark.