Її першого чоловіка вбили, а другий був у російському полоні. Українка у Словаччині допомагає жінкам та дітям-сиротам війни

Першого чоловіка українка Тетяна Марко втратила у 2014 році, їхньому синові тоді було пів року. Її другий чоловік зараз воює на фронті, він повернувся до лав війська навіть після російського полону.

Українка Марко разом з Рівного, жінка мала нелегку долю, але через непрості виклики вона продовжує допомагати іншим - організовує табори для дітей-сиріт війни та їхніх матерів у Закарпатській області.

Зараз жінка об'єднала спільні зусилля зі словацькою журналісткою-фрілансеркою Яною Чавойською (Jana Čavojská) та словацьким фотографом, волонтером в Україні Марселем Ребро (Marcel Rebro).

Майже півсотні дітей з України, які втратили на війні тата або обох батьків, мали можливість відпочити від війни у Словаччині. Захід проходив у греко-католицькому молодіжному центрі "Барка" (Bárka) в Юсковій Волі Пряшівського краю і завершився в неділю, 14 квітня.

Чавойська з 2015 року регулярно їздить в Україну як журналістка. Після початку повномасштабної війни вона активізувала свої візити до України. Крім того, що вона їздить на передову для підготовки репортажів, журналістка також допомагає з гуманітарною допомогою та організовує збори коштів.

Непроста доля

Яна Чавойська познайомилася з Тетяною Марко через активіста Івана Сікору (Ivan Sikora).

"Вона була переселенкою, допомагала як волонтерка на фронті. Тетяна пережила все, що переживають жінки, чиї чоловіки загинули на війні. У неї був такий період, що вона навіть не хотіла жити. Її врятувало терапевтичне лікування, яке вона пройшла тричі. Вона зрозуміла, що коли почалася ця війна, таких жінок, навіть з дітьми, було дуже багато. Здебільшого вони були такі ж самі, як і вона. Їх чоловіки загинули або перебувають у російському полоні, але й самі втратили домівку", - розповідає Чавойська.

"Мій чоловік загинув у 2014 році, під час окупації Луганська", - каже Марко.

І додає, що кожен справляється з нелегкою долею по-своєму. Жінку рятує волонтерство та подібні подорожі Словаччиною.

Її нинішній чоловік воював під Маріуполем і вісім місяців перебував у російському полоні. Умови там були жахливими, тортури були звичайною частиною табору для полонених. Після обміну полоненими здоров'я чоловіка було підірване, але як тільки він одужав, то знову пішов воювати.

Діти вперше за кордоном

Українські діти-сироти війни в центрі Bárka в Юсковій Волі. (джерело: Nezlomní)

"Ми приїхали сюди з дітьми наших героїв. Їм тут подобається, все було добре, у нас не було ніяких поганих вражень. Діти, які втратили тата, а деякі з них втратили і маму, сьогодні вони мали можливість відчути щось інше і це їм дуже допомагає", - описує табір у Словаччині, який відвідали діти віком від 8 до 17 років.

Для цих сімнадцятирічних підлітків це був останній раз, коли вони залишили країну. Бо по досягненню повноліття вони вже не зможуть покинути Україну. Молоді хлопці вже разом обговорювали, в якому батальйоні вони підуть воювати.

Як розповідає Марко, деякі з цих дітей вперше опинилися за межами України, а деякі навіть за межами свого маленького містечка. Спочатку вони не знали один одного, але одразу потоваришували. Окрім різноманітних програм, діти отримали арттерапію, музикотерапію та психологічну підтримку.

За словами Чавойської, одинокі матері з дітьми на свою невелику соціальну допомогу часто не можуть дозволити собі навіть поїздку за місто, не кажучи вже про тижневе перебування.

До Словаччини їх запросили ще й тому, що навіть коли на безпечному Закарпатті проводяться такі проєкти, все одно постійно лунає сигнал тривоги, а інформація про війну ллється з усіх боків.

"Коли в перший день ми пішли гуляти до лісу, то побачили в небі літаки. Над Україною вони не літають, хіба що військові. Діти це відразу помітили і запитали, куди вони летять", - описує Чавойська.

Допомога, яку можна побачити

Діти-сироти з України були у тижневому таборі Словаччині (6 фотографій)

Діти зустрілися з парфумером, який виготовляє домашні парфуми, що було дуже цікавою подією, особливо для дівчаток. Їх запросили до екоцентру "Сосна" (Sosna) в місті Кошице, де для дітей влаштували індіанський день.

Українці, які пропонують фаст-фуд з корисними супами, запросили їх на обід. Співачка Міла Медведовська (Mila Medvedovska) підготувала музичний майстер-клас. Дітлахи також побували в аквапарку та на лоні природи.

"У лісі ми дізналися, що діти дуже хочуть побачити тварин. Вони запитували, коли зможуть побачити оленя чи косулю, а коли дізналися про наших ведмедів, то хлопці відразу захотіли їх побачити", - розповідає Чавойська, додаючи, що саме тому вони не могли пропустити візит до кошицького зоопарку.

"Дітям було все цікаво, вони виходили із зони комфорту. Наприклад, коли купували морозиво, їм доводилося самим спілкуватися з продавцями. Діти справлялися, спілкувалися англійською. Наприклад, у нас був хлопчик, який нічого не говорив, весь час мовчав, був закритим, а тут він з самого початку заговорив. Він бере участь у всіх проєктах та іграх", - згадує кілька спостережень українка Марко.

Журналістка пише репортажі з передової

Словачка Яна Чавойська також привезла до Словаччини репортажі з передової, адже вона була з мінометниками в епіцентрі подій. Журналістка не сприймає це як щось надвелике:

"Ми приїжджаємо туди на кілька годин, але люди, які воюють, все ще там. Вони там вже два роки", - каже журналістка та додає, скоріше для самих словаків, що на лінії фронту існує реальна небезпека.

"Давайте не будемо вдавати, що небезпеки немає. Насправді зараз небезпечно по всій Україні тому, що Росія обстрілює міста", - розповідає вона, додаючи, що особливо не бореться зі своїм страхом.

"Я фаталістка. Я перебуваю там декілька хвилин, але ці люди все ще там, і я завжди кажу собі, що нічого просто так не станеться. Вони, наприклад, коли йдуть небезпечною дорогою, вмикають музику на повну потужність", - поділилася спостереженнями словачка.

Дрони? Бог нас захистить - капелан

"Востаннє ми були там з армійським капеланом Саном, якого я знаю з 2015 року, коли він евакуював громадян з обстріляних міст і привозив їжу солдатам і цивільним, які залишалися на передовій. Зараз він робить те саме. Коли ми поїхали з капеланом на нульову лінію до солдатів з його підрозділу, він по рації попросив увімкнути систему протидії безпілотникам. Йому не відповідали, і він сказав: "Вони не відповідають, тому нас буде захищати Бог". Так і сталося та ми без проблем доїхали з армійським капеланом до фронту.

Крім того, що Яна Чавойська передає історії із зон бойових дій, вона також намагається допомагати й ділом: разом з Марселем Ребро вони заснували організацію "Незломлені" (Nezlomní).

За її словами, журналістика та допомога не є несумісними поняттями.

"Часто журналіст є першим, останнім або єдиним, хто приходить до деяких людей. І наш людський обов'язок - якось допомогти їм, особливо коли є така можливість. Ми з Марселем Ребро говоримо, що ми лише листоноші. Ті, хто дійсно допомагає, - це люди, які надсилають "донати", - додає Чавойська.