Juraj Toporčák. (джерело: Korzár/Michal Frank)
Запропонувати нову тему, написати блог або зв'язатися з редакцією: ukraine(собака)spectator.sk.
Слідкуйте за нами в соцмережах: Facebook |Instagram | Telegram
Відновлення України може принести користь Сходу Словаччини, два краї якої належать до найбідніших у Європейському Союзі. Їхній валовий внутрішній продукт не досягає навіть 50 відсотків від середнього ВВП по Союзу.
Економіка України, що потерпає від війни, не зупинилася, і найдинамічніше розвивається саме Закарпатська область, яка межує зі Словацькою Республікою. Незважаючи на суперечливі сигнали у своїй зовнішній політиці, словацький уряд офіційно задекларував підтримку вступу України до Європейського Союзу.
Порядок денний відновлення України підпорядковується віцепрем’єру з питань плану відновлення Петру Кмецу (партія Hlas). Очолює відділ з відновлення України Юрай Топорчак. Уродженець Кошиць Топорчак у розмові з виданням Korzár розповів про можливості, які може надати співпраця з прикордонними регіонами України, про вже запущені проєкти, а також про те, як периферія ЄС може перетворитися на заможні ворота до наших східних сусідів.
Чи є східна Словаччина цікавою з погляду відновлення України? Що це може принести?
Східна Словаччина з погляду відновлення України є ключовою. Словаччина має дуже специфічне становище, подібно до інших прикордонних держав з Україною. Йдеться не лише про залучення наших фірм до відновлення України, але також про перекидання мосту. Ми є транзитною країною між Україною та Європейським Союзом. Отже, нашою метою є зміцнення інфраструктури, яка з’єднує Україну з ЄС саме через Словаччину. Це одна річ.
Друга річ полягає в тому, що східна Словаччина, скажімо відверто, є економічною периферією Європейського Союзу. На жаль, але це виходить з того, що там жорсткий шенгенський кордон. Він перешкоджає вільному руху товарів, послуг і просто припливу більшого капіталу. У цьому, власне, полягає, можливо, найбільша можливість для цілого покоління на всьому сході. Тому що з поступовим відкриттям України, зі зростаючим обсягом товарів, які будуть текти до і з України, стане очевидно, що східна Словаччина є вхідними воротами.
І всі ці можливості приведуть саме до того, що до цієї області будуть перенаправлені не лише державні інвестиції, але передусім зросте приплив іноземного капіталу— із зацікавленням залишатися в безпечному просторі Шенгену та єврозони.Але з інтересом експортувати свої товари й послуги, або обслуговувати їх саме зі східної Словаччини. Там є величезний потенціал.
Яка конкретно ваша роль у цьому процесі?
Однією з компетенцій офісу віцепрем’єра є залучення Словацької Республіки до відновлення України. Для цього був створений окремий відділ, який я очолюю. Він був створений тому, бо відновлення України охоплює різні сектори й не може керуватися лише якимось одним міністерством.
Ми говоримо про транспорт та інфраструктуру, про економічні та соціальні можливості тощо. Наше завдання — реально координувати всі ці дії, проактивно шукати можливості безпосередньо в Україні і бути єдиним контактним підрозділом також для наших партнерів в Україні.
Тож що може собі під нинішніми умовами уявити людина під простим словосполученням "відновлення України"?
Ми говоримо про відновлення та реконструкцію. Відновлення вже зараз відбувається, реконструкція — це щось, що буде відбуватись, назвімо це іншими словами, після закінчення війни. Відновлення відбувається з перших днів непровокованого повномасштабного російського вторгнення в Україну, бо Україна щодня відновлює насамперед свою енергетичну інфраструктуру, школи, дитсадки, лікарні на звільнених територіях. Глобальний капітал, особливо із Західної Європи, вже зараз прямує в Україну. Туди інвестують великі міжнародні фінансові банки.
Таке відновлення відбувається постійно, отже можливості присутні вже зараз. Навіть у західних регіонах України. Для нас, відверто кажучи, найцікавішою є Закарпатська область. Ми маємо там сильні історичні зв’язки, безпосередньо біля кордону — навіть родинні зв’язки, попри те, що вони розділені жорстким кордоном. Це наш сусід.
Крім того, фінансовий і людський капітал зі східної України перемістився саме на захід країни. Закарпаття і, зокрема, місто Ужгород переживають величезний розквіт. Чи то у будівництві орендованого житла, соціальної інфраструктури — туди переїхли тисячі фірм, створено приблизно сім нових логістичних парків, і це буде продовжуватись. Саме тому, що Україна політично повністю переорієнтувалась на Захід і хоче інтегруватися до структур Європейського Союзу, із Закарпатської області може стати один з найактивніших українських регіонів.
Чи стане це найсильнішим регіоном у межах всієї великої України?
Він має потенціал стати одним із найвпливовіших регіональних економічних центрів, і саме в цьому полягає можливість і для східної Словаччини.
Експерти кажуть, що поляки й угорці вже "сіли на потяг" співпраці. А як щодо Словаччини? Ми не запізнюємось?
Ми любимо порівнювати себе — можемо сказати, в чому ми відстаємо, а в чому ні. Ми працюємо у двох напрямках. Один — це посилення згаданого інфраструктурного сполучення. Тут проєкти вже тривають, і ми шукаємо нові спільні можливості. Другий — це безпосереднє залучення словацьких компаній до відновлення України.
Як саме можуть словацькі підприємці, компанії та організації долучитися до відбудови України?
Можливостей для відновлення, тобто негайної реконструкції інфраструктури в Україні, є безліч. Те, що ми можемо і що робимо в офісі віцепрем’єра, — це сервіс для підприємців, сервіс для громадян, щоб вони отримали якомога більше інформації про можливості участі у цьому процесі. Ми готуємо єдиний вебсайт про відновлення України, де підприємці знайдуть усі такі можливості. Одночасно ми готові надати їм допомогу у пошуку партнерів, бо часто у словацьких фірм таких зв’язків просто не було або вони були зруйновані війною.
Найбільша проблема зараз — це, звісно, триваюча війна. Тому нам потрібно працювати над механізмами зниження ризиків. Наприклад, над страхуванням інвестицій.
Ми будуємо всю цю екосистему і все залежить від того, чого хоче конкретний підприємець. Часто вони хочуть експортувати свою продукцію в Україну і шукають фінансове забезпечення. Або хочуть інвестувати безпосередньо в Україні, але це все ще здається їм занадто ризикованим в умовах війни.
Який найбільший страх у словацьких підприємців? Безпека?
Абсолютно. Найбільший страх — це безпека. Без уже наявних або нових механізмів зниження ризиків ми частіше спостерігаємо тенденцію — чекати на завершення війни. Саме тому для нас важливо вже зараз створити всю необхідну інфраструктуру підтримки, щоб у момент, коли з’явиться реальна можливість для реконструкції, ми могли повноцінно підтримати бізнес.
У плані фінансового забезпечення наш Експортно-імпортний банк надає різні інструменти, які можуть допомогти підприємцям — чи то страхування ризиків, чи якісь гарантії. У нас є інституції, які здатні підтримати підприємців. Поки що ми не плануємо пряму грантову схему через необхідність фінансової консолідації, але я вірю, що з часом і це може змінитися.
Якщо війна не закінчиться швидко, які гарантії безпеки можна запропонувати словацьким підприємцям?
Наша мета — вести діалог із сектором страхування, щоб з’явилися продукти, які можуть покривати страхування життя навіть в Україні. Якщо хтось дійсно хоче інвестувати, потрібно посилити вже наявні продукти зі страхування інвестицій.
Я вже згадував нашу Eximbanku. Крім того, потрібно шукати можливості, які вже існують. Україна — держава, що пройшла потужну цифровізацію, з якою ми навіть не можемо себе порівнювати. Війна цей процес ще більше пришвидшила. Є портали, які збирають усю докладну інформацію про проєкти в Україні, до яких можна долучитися. Наразі їх близько шести тисяч — це проєкти, де шукають виконавців або постачальників.
Друге питання — це побудова партнерств. Треба чесно сказати, що, попри те, що ми сусіди з Україною, за останні десятиліття партнерств між словацькими та українськими суб’єктами майже не існувало. Часто ми починаємо практично з нуля.
Фірми у східній Словаччині мають певний досвід, але якщо ми хочемо залучити всю країну або компанії, які ніколи не працювали з Україною, треба створювати ці партнерства.
Отже, це можливість відкрити новий ринок?
Безперечно. Попри війну та те, що багато українців тимчасово залишили свою країну, це величезний ринок із потенціалом подальшого зростання. У довгостроковій перспективі Україна буде інтегруватися, вона вже на шляху до ЄС. Ринок поступово відкриватиметься — і він справді величезний. Україна завжди була країною з потужною експортною орієнтацією. Вона до цього повернеться. І вже зараз є безліч можливостей, зокрема через приплив глобальних прямих іноземних інвестицій.
Хто є вашим партнером з українського боку? Ви комунікуєте на рівні міністерств? І як ви сприймаєте їх, а вони вас — як партнерів
Співпраця на цьому робочому рівні — відмінна. Це залежить від конкретного проєкту, але одним з головних партнерів є Міністерство економіки, яке очолює дуже активна перша віцепрем'єрка Юлія Свириденко. Іншим партнером є Міністерство розвитку громад та територій, яке переважно займається інфраструктурними проєктами та питаннями внутрішньо переміщених осіб.
У Києві я планую також відвідати делегацію Європейського Союзу, яка сама відповідає за велику кількість проєктів. Наприклад, фінансування відправлення експертів, зокрема й зі Словаччини, які хочуть допомогти Україні в процесі інтеграції. Також важливим партнером є Європейський інвестиційний банк у Києві.
Чи ці контакти мають практичний вимір, а не є лише декларативними, як це іноді буває?
Вони мають цілком практичний характер. Особисті контакти — незамінні. Але я ще повернуся до питання бізнесу. Я вважаю, що ключем є починати з невеликих торговельних місій. Усе залежить від підприємців, які готові особисто поїхати з нами до Києва. Ми тут для них організуємо все, що потрібно. Українська сторона дійсно дуже активна.
А що може бути особливо цікавим для підприємців зі сходу Словаччини — хоча ми невелика країна, я б це не обмежував — можлива торговельна місія до Ужгорода. Закарпатська область наразі є найбезпечнішою і найближчою для нас. Можна скористатися й новими транспортними сполученнями. Крім питання безпеки, головною проблемою для бізнесу є незнання ринку та відсутність контактів.
Які галузі зараз найбільш затребувані?
Найкритичніша — енергетика. Російська Федерація під час ракетних атак цілеспрямовано б’є по енергетичній інфраструктурі, тому її відновлення — це щоденна робота. Україна демонструє неймовірну стійкість, адже попри щоденні атаки енергомережа продовжує працювати.
Мова йде не лише про відновлення. Україна вже зараз проходить трансформацію у зв’язку з процесом інтеграції, тому це часто проєкти з відновлюваних джерел енергії, зміцнення стійкості всієї енергосистеми.
Окрім енергетики, важливою є машинобудівна галузь, відновлення промислових потужностей, активно розвивається будівельна галузь — тому можливості для словацьких будівельних компаній не мають обмежень. Мова йде не лише про реконструкцію зруйнованого, а й про будівництво нового.
Korzár раніше писав про нові інвестиційні проєкти в Закарпатській області.
Саме так. З певного погляду може здаватися дивним, що захід України поступово розквітає, але справді потрібно сказати, що українська економіка, попри воєнний конфлікт, продовжує працювати. Приймаються безліч реформ.
На заході України багато внутрішньо переміщених осіб. Вони потребують житла, шкіл, роботи, соціального забезпечення. Тож логічно, що в прикордонних регіонах поблизу наших або польських кордонів спостерігається економічний розвиток. Ми повинні заздалегідь бачити потенціал, який із цього випливає і для нас.
Ви кажете, що прикордонні регіони на заході України розвиваються. Чи цікавий схід Словаччини для українських інвесторів?
Маємо запити від українських інвесторів щодо Словаччини. Наприклад, обговорюємо питання інвестицій у Кошицях. Ми працюємо над цим, але справа не лише в українських інвесторах. Велике питання полягає в тому, яку можливість має східна Словаччина як вхідні ворота до України. Тут ми говоримо про треті країни, глобальних гравців, часто з-за меж Європейського Союзу.
Йдеться про прямі іноземні інвестиції. Або у виробництво продукції для експорту в Україну, або про реальні сервісні центри для українського ринку. Це сфера, над якою ми як держава повинні систематично працювати. Потенціал великий. Ми вже зараз ведемо переговори з деякими глобальними партнерами.
Ще можу продовжити про потенціал для сходу Словаччини. Звісно, нам важливо залучати компанії з усієї Словаччини, але особливу увагу ми приділяємо східним регіонам через їхню географічну близькість до Закарпаття. Ми створили ініціативу разом з Польщею, яку вже офіційно називаємо Карпатська ініціатива.
Перша зустріч відбулася у березні в Пряшеві, ініціатива охоплює два регіони східної Словаччини — Пряшівський та Кошицький самоврядний край, два регіони південно-східної Польщі — Підкарпатське та Люблінське воєводство, а також дві області західної України — Львівську та Закарпатську. Наша мета — поєднати не лише підприємців, а й академічний сектор і регіональних лідерів. Це ініціатива урядів, які взяли її під свою опіку. Ми плануємо представити цю ініціативу на найбільшій конференції з відновлення України в Римі в липні 2025 року.
Ми також працюємо над ініціативою "Партнерство для України", остання зустріч якої відбулася у жовтні в Кошицях. У рамках цього партнерства ми об’єднуємо асоціації, торгові палати, академічні установи, регіональних партнерів та неурядовий сектор. Ми можемо обмінюватися всією релевантною інформацією й надавати її компаніям.
Все частіше лунають думки, чи підтримка українських переселенців не суперечить розвитку Словаччини в часи бюджетної консолідації. Це можливість чи гальмо?
Я вважаю, що це поширений наратив, але правда — протилежна. Ми маємо говорити на основі даних і доказів. Реальна правда така: до 2024 року витрати на підтримку переселенців складали 0,09 % словацького ВВП, а доходи, з податків на працю, споживання та інших, становили 0,36 % ВВП. Це вчетверо більше, ніж витрати.
Тобто як держава ми в плюсі.
Так. Можна сказати, що в перший рік війни витрати переважали доходи. Але більшість українців поступово інтегрувалися в ринок праці і сплачують податки в Словаччині. І це ще може зростати, бо нині проблема більше в тому, як ефективніше інтегрувати українських переселенців у ринок праці, визнавати їхні сертифікати. Над усім цим працюють, і потенціал ще більший.
Ви казали, що енергетика — ключовий сектор. То розкажіть детальніше.
З кількох причин. Вже хоча б тому, що ми прикордонна держава, можемо двосторонньо працювати над різними проєктами. Як я згадував, енергетичну інфраструктуру постійно знищують, і її потрібно безперервно модернізувати. Це створює безліч можливостей і для словацьких компаній.
Конкретно: один із наших основних транскордонних стратегічних проєктів — будівництво нового інтерконектора електричних мереж між Україною та Словаччиною. Ми з самого початку вважаємо цей проєкт пріоритетом, так само як і Україна.
Це пріоритет не лише для нас, але й для Європейського Союзу загалом. Після завершення цього проєкту суттєво збільшиться взаємна передача електроенергії між Україною та ЄС. Тому обидві країни звернулися до Єврокомісії з проханням включити цей проєкт до списку так званих проєктів взаємного інтересу. А це — проєкти, що можуть отримувати додаткове фінансування з європейських джерел.
Чи новий інтерконектор є єдиним енергетичним проєктом між обома країнами?
Словаччина досягла успіху ще в одній справі, яка насамперед стосується енергетики. Ексимбанк разом зі Словацькою агенцією з розвитку співпраці, під нашим координуванням, у жовтні минулого року подали заявку до Європейської комісії в рамках європейського інструменту — Інвестиційної рамки для України.
Це частина основного європейського інструменту фінансування проєктів в Україні. Ця заявка була успішною. У березні Європейська комісія на підставі рекомендацій усіх країн ЄС ухвалила рішення, що ця словацька заявка схвалена.
Йдеться про 101 мільйон євро з європейських джерел, частина яких — гранти, але більшість становлять гарантії для Експортно-імпортного банку на фінансування проєктів в енергетичному секторі безпосередньо в Україні. Це справжній успіх, тому що досі європейські ресурси на фінансування проєктів в Україні використовували лише великі міжнародні банки — такі як Європейський банк реконструкції та розвитку чи Європейський інвестиційний банк. Тепер ці джерела отримали й ми.
Простіше кажучи, Словаччина буде однією з перших країн, яка фінансуватиме проєкти в Україні за рахунок європейських коштів.
На якому етапі зараз знаходиться інтерконектор Мукачево – Великі Капушани?
На словацькому боці тривають інженерні роботи. Абсолютно критичною є домовленість з українською стороною щодо чіткого календаря, тому що це не звичайний будівельний проєкт. Частиною цього проєкту є також вимкнення наявної лінії електропередачі між Словаччиною та Україною. Відповідно, передача електроенергії буде перервана на кілька десятків днів, тому необхідно заздалегідь збудувати нову мережу через кордон. Тому це потрібно належним чином скоординувати.
Словацька електроенергетична передавальна система регулярно обговорює та веде переговори з "Укренерго" — українським оператором системи передачі, відповідальним за проєкт з українського боку. Роботи просуваються. За попередніми оцінками, будівництво інтерконектора Мукачево – Великі Капушани мало завершитися до 2026 року. Можливо, це відбудеться на рік пізніше — на прохання української сторони про відтермінування вимкнення лінії.
Крім того, потрібно ще модернізувати мережу від Великих Капушан до Лемешан. Ми вважаємо це також частиною цього проєкту. Якщо говорити про з'єднання Мукачево – Великі Капушани, то це проєкт вартістю понад 20 мільйонів євро. У випадку ділянки Великі Капушани – Лемешани йдеться вже про 150–200 мільйонів. Мета полягає в тому, щоб добудувати цю частину мережі до 2032 року.
Чому саме інтерконектор для передачі електроенергії є ключовим проєктом?
Україна історично завжди була експортером електроенергії, але для неї також важливо мати можливість отримувати аварійні поставки електроенергії. З точки зору східної Словаччини мова йде про енергетичну безпеку. Східна частина наразі не має жодного власного джерела електроенергії. Тому важливо мати сучасну мережу, з'єднану з Україною, яка вже інтегрована до європейської енергосистеми ENTSO-E.
Це був один із пріоритетних пунктів так званої дорожньої карти, ухваленої урядами обох країн. Інші пункти стосувалися транспорту. Наприклад, пряме залізничне сполучення Братислава – Київ.
Ви збираєтеся до Києва поїздом чи автомобілем?
Звісно, поїздом. Лінія до Києва почала курсувати з грудня минулого року. Це був також критичний проєкт, який має велике символічне значення, об’єднує регіони та обидві країни. Було кілька варіантів, цей був найефективнішим і найраціональнішим, щоб можна було запустити якнайшвидше.
Українці будують євроколію з Ужгорода до Чопа, тож у перспективі ми плануємо під’єднати до цього маршруту з Братислави та Кошиць до Києва і Ужгород.
Цей потяг Братислава – Київ більше символічний, чи має реальну кількість пасажирів?
Цим потягом користуються. Не щодня в повному обсязі, але є потенціал для розширення у разі зростання попиту. На мою думку, з українського боку бракує кращої PR-кампанії та маркетингу, але це є альтернативним маршрутом до поїздок через Польщу. Також є й великий потенціал для аеропорту в Кошицях, який може привабити не лише українських громадян, а й численні міжнародні делегації, які прибувають літаком, а потім повинні пересуватися поїздом, оскільки повітряний простір України досі закритий.
Який тренд? Число пасажирів зростає чи стабільне?
Тренд у принципі стабільний. Потяг вирушає щодня.
Отже, він не возить повітря?
Безумовно ні. Потяг щодня використовується, і я особисто дуже цьому радий.
А що з дорогою через Нижній Земплін до кордону? Часом говорили і про можливість будівництва автобану.
Є кілька чинників. Основним є будівництво автомагістралі D1 від Біговців до Вишнє Німецького — тобто траси через Нижній Земплін. Вона включена до переліку стратегічних інвестицій. Фінансування наразі шукається, вартість справді висока — приблизно 2 мільярди євро, і це дуже округлена цифра.
Це флагманський проєкт, але його реалізація триватиме роки. Іншим важливим проєктом є швидкісна дорога R4 з Пряшова до польського кордону. Вона критична з кількох поглядів, у тому числі для відновлення України, бо це найкоротший шлях до Львівської області. Вона також є частиною Via Carpatia — сполучення Балтійського моря з Південною Європою. Це ще один великий стратегічний проєкт.
Паралельно ведемо переговори про інші дороги. Тут будуть переговори з Єврокомісією щодо можливості подвійного використання фінансів у межах військової мобільності. Для проєктів, критичних з погляду безпеки, шукатимуться додаткові ресурси.
Влітку розпочнуться дуже важливі переговори щодо майбутнього семирічного бюджету ЄС, який почне діяти з 2028 року. Для Словаччини, окрім традиційних пріоритетів, буде важливо зосередитися на з’єднанні з Україною та інфраструктурних проєктах у східній Словаччині.
Я це підкреслюю, бо це критично для ЄС загалом. Країни Західної Європи зараз не мають потреби інвестувати в інфраструктуру, яка їх з’єднає з Україною. Це саме ми маємо таку потребу, і тому це величезна можливість. Абсолютним пріоритетом у цьому контексті є автомагістраль D1.
Як справи з модернізацією прикордонних переходів?
Попередньо є домовленість про незначне розширення пропускної здатності пункту пропуску Убля, проте це ще потрібно узгодити на договірному рівні з українською стороною.
Критичним є пункт пропуску Вишнє Німецьке. Тут плануються оперативні рішення, зокрема щодо переходу для пішоходів і велосипедистів. Ведеться також модернізація інфраструктури для цієї мети. Наступним етапом стане будівництво абсолютно нового терміналу для вантажного транспорту, який наразі перебуває на стадії планування. Це найбільше "вузьке місце", яке обмежує пропускну здатність нашого кордону.
Третім етапом стане реалізація автомагістралі D1, яка створить абсолютно нове з’єднання поблизу Вишнє Німецького.
Але це все планові речі. Те, що робимо вже зараз — це оперативні рішення з потенціалом використання інноваційних програмних рішень. Наприклад, водії вантажівок, які прямують в Україну, отримуватимуть повідомлення, коли на прикордонному переході буде вільне 30-хвилинне вікно, щоб безперешкодно пройти кордон і не створювати заторів. Транзит між обома країнами лише зростатиме.
Коли буде відкритий пункт пропуску Вишнє Нємецьке – Ужгород для пішоходів та велосипедистів?
З українською стороною це узгоджено. Потрібно вирішити фінансові питання на українській стороні. Після цього буде оновлено угоду про прикордонні пункти пропуску. Ми активно працюємо над цим. Проте конкретної дати не називатиму, бо це залежить не лише від нашої сторони.
Ви зазначили, що інтенсивна співпраця може вплинути на розвиток східної Словаччини, і там є великий потенціал. Запитаємо просто: чи може бідний схід розбагатіти?
Якщо питати так, однозначна відповідь — так. Це унікальна можливість для східної Словаччини в межах цілого покоління. Ми виходимо з моделі, яку знаємо. Східні регіони Австрії були найменш розвинені в Австрійській Республіці, саме перед вступом Словаччини до ЄС. А після вступу вони стали одними з найшвидше зростаючих. Це завдяки відкриттю кордонів, притоку капіталу, мобільності людей і компаній.
Ми хочемо, щоб ця модель застосовувалась і на сході Словаччини. Тому треба посилювати інфраструктуру, а поступове відкриття України в рамках її інтеграції до ЄС принесе ці можливості, що означатиме взаємний розвиток.
Але це не про очікування, тому я згадував і Карпатську ініціативу та співпрацю з Польщею, щоб створювати партнерства. У довгостроковій перспективі інтеграція України до ЄС створить величезні можливості для східної Словаччини, адже вона більше не буде периферією.
У короткостроковій перспективі йдеться про підготовку до цієї інтеграції, яка триватиме роки. Ми говорили про розвиток інфраструктури, транспортної інфраструктури, енергетичної безпеки, а також про аеропорт у Кошицях, який має потенціал для розширення вантажних перевезень. Ми спостерігаємо інтерес інвесторів до східної Словаччини в контексті відновлення України.
Як я вже казав, сама Карпатська ініціатива має на меті посилити зв’язки у ширшому макрорегіоні, який може стати основним вхідним воротами до України для всієї Західної Європи.
У чому найбільші резерви?
Жорсткий кордон Шенгену призвів до того, що ці зв’язки між нами досі не існували. Словаччина десятиліттями дивилася на Захід. Тепер ніби ми знову знайшли Україну.
Ми сусіди. Проте треба чесно сказати, що наші двосторонні відносини до війни були на зовсім іншому рівні, ніж із Польщею, Чехією, Австрією чи Угорщиною. Зараз настав час відкрити Україну та можливості, що випливають із взаємної співпраці.
© Kosice.korzar.
