Хапала людей за рукав: "Ви з України?". Як киянка рятує українців від самотності у Нітрі

Олена Галат 18 років працювала комунікаційницею в Укрзалізниці. Тож коли евакуаційний потяг з до болю рідними для жінки літерами "УЗ" у березні 2022 року привіз її з Києва до словацького кордону, вона не могла стримати сліз: це було ніби прощання зі ще однією частиною життя, яку зруйнувала війна, каже Галат.

Люди у переповненому евакуаційному потязі. Березень 2022 року. (джерело: Олена Галат)

Тоді ж написала віршовані рядки:

"Ми тіні в чужому раю безтілесні й німі.

З собою взяли ми провину й самотність в дорогу.

А вдома палають міста наостанок зими

І сходять у сховище діти під звуки тривоги".

У Словаччині Галат знадобився увесь її різноманітний професійний досвід: і вміння чітко та швидко доносити інформацію до схвильованих людей, здобуте на роботі в Укрзалізниці та випробуване на Майдані, і навички з флористики, якою займалась у 90-х, і навіть техніки малювання, які перейняла у подруги-художниці.

57-річна жінка змогла адаптуватись у чужій країні і навіть стати моральною опорою для інших українських біженців та згуртувати їх, але так було не одразу.

Знайомилась з українцями просто на вулиці

Уже два роки українка проживає у Нітрі, у словацькій родині пані Альжбети Ковачової, людей, готових прийняти у своєму домі українську біженку.
Жінка з першого погляду закохалась у місто Нітра, де тоді, як і зараз, масово цвіли дерева.

А в домі пані Альжбети українка знайшла несподівану розраду: піаніно. Саме тут Галат, яка до того не гра

ла більш як 40 років, знову сіла за ноти. З дозволу господарів грала щодня по півтори години. Каже, це допомагало заспокоїтися після особливо важких новин з України.

За кілька тижнів жінка зрозуміла, що потребує живого спілкування сама і що вже має сили підтримати тих, хто зараз переживає те, що переживала вона, коли писала ті рядки в евакуаційному потязі.

"Коли чула українську мову на вулиці, то буквально хапала людей за рукав: "Ви з України? Чи давно приїхали?", – пригадує українка.

"Якщо я бачила, що людина розгублена, я старалася підказати те, що уже знала сама: де зареєструватися, де магазин, який транспорт куди ходить", - додає. Просто на вулиці жінка познайомились з багатьма українцями, з деким тісно спілкується і досі.

У місцевому інформаційному центрі для українців Галат запропонувала свою допомогу, кілька місяців волонтерила там. Тут якраз знадобився курс психології, який пройшла ще працюючи в Укрзалізниці. "Теорію і практику психологічного консультування, я освоювала теж у бою, в Психологічній кризовій службі Майдану. Потім вирішила зануритись більш професійно і пройшла відповідне навчання", - додає українка.

"Якось зовсім забула, що я атеїстка"

Після роботи в Центрі йшла до Нітранського граду і молилась в стародавній церкві. "Я якось зовсім забула, що атеїстка, молилась за Україну, за маму з братом у Кременчуці, за всіх рідних і друзів", – пригадує жінка.

Тож коли натрапила у місті на офіс католицькій благодійної організації Diecézna charita Nitra, не вагаючись зайшла туди. Керівник цієї організації Юрай Барат понад 30 років присвятив благодійній допомозі і соціальній роботі в Нітрі та за межами Словаччини. Особисто приїздив з благодійними місіями до України, а коли у 2014 році почалася війна на Донбасі, привозив тонни гуманітарних вантажів. З початку повномасштабного вторгнення його команда підтримувала українських біженців у Нітрі: роздавали продуктові пакунки, консультували.

Олена Галат розповіла благодійникам, що хоче організувати якісь студії для спільного дозвілля та навчання. Так за підтримки місцевої Харіти та за ініціативи української переселенки восени 2022 року у місті Нітра з’явилася "Українська майстерня" – проєкт для згуртування та підтримки українських біженців.

Учасниці "Української майстерні" на занятті з петриківського розпису. (джерело: Олена Галат)

Кураторка від Харіти Марія Шошова допомогла знайти грантові кошти на запуск проєкту, задум підтримала також Ліга за душевне здоров’я. Місце для зустрічей надали у трапезній Францисканського монастиря. А Олені знову довелося випробувати себе у новій ролі: викладачки та менторки.

"Все життя я щось розпочинаю, вибудовую, а потім йду далі, відкривати щось нове, а до дивідендів якось не доходить, – сміється жінка. – Постійно треба починати з нуля. Мабуть, в мене є якась авантюрна жилка, бо завжди бралася за найскладніше не роздумуючи".

Разом вивчають нове і шукають житло

Першим напрямком для навчальної студії обрали флористику, бо Олена мала кількарічний досвід такої роботи. У в 90-х робила сувеніри в українському національному стилі з елементами європейської флористики, продавала на Андріївському узвозі, аби прогодувати родину.

"На перше заняття з флористики зібралося понад два десятки людей. Від підлітків до людей третього віку", – каже Галат.

Після курсу з флористики в "Українській майстерні" одна з випускниць навіть змогла влаштуватися на роботу до місцевого квіткового магазину, ще 6 пройшли стажування.

Це, каже Галат, для неї найбільша винагорода. Та не менш цінним результатом роботи "Української майстерні" жінка вважає соціалізацію українців, покращення їхнього психоемоційного стану.

Учасники "Української майстерні" позують зі своїми роботами на подвір’ї Францисканського монастиря у місті Нітра. (джерело: Олена Галат)

"У нас там така атмосфера – не передати словами! По-перше, це ж сама будівля – монастир, всі ці арки, вікна. Ну і люди ж: уже всі здружилися, зріднилися, обіймаємось при зустрічі, розпитуємо про новини один одного. Якщо у когось гірка звістка з дому – теж уся спільнота підтримує. Чи якщо треба комусь знайти квартиру, чи кімнату – усі теж підключаються до пошуків. Разом відзначаємо свята, вітаємо з днем народження", – тішиться засновниця "Української майстерні".

Але так було не завжди. Ця атмосфера довіри та дружнього спілкування – результат багатьох зустрічей, на кожну з яких координаторка вигадувала якесь нове цікаве заняття: то ліплення з солоного тіста, то малювання чи прогулянка.

Малювати, щоб соціалізуватися

"Те, що ми маємо зараз, не порівняти з тим, як були на перших зустрічах, коли всі пригнічені та замкнуті. Багато жінок та чоловіків, хто не зміг знайти роботу в силу свого віку чи стану здоров’я, просто місяцями сиділи в чотирьох стінах і нікуди не виходили. Одна жінка розповіла, що навіть думала про самогубство, так їй було важко морально справлятися самій. Так потихеньку, екологічно, у спільноті провадиться психологічна робота. Це вже про життя, а не про виживання", – розповідає Галат.

Після флористики взялися за живопис: освоювали техніки петриківського розпису та акварелі.

"Виявилося, що в мене гарно виходить саме навчати творчості. У нас малюють всі, навіть хто з дитсадка пензлика в руках не тримав. Є у мене учениці, які не малювали по 60 років! На перших заняттях вони мало не плакали, бо нічого не виходило. А тепер уже займаються живописом та флористикою навіть вдома", – розповідає українка, та додає, що вчилася малювати у своєї подруги, професійної викладачки живопису.

Каже, головна мета – не навчити малювати, а дати ще один інструмент соціалізації та допомогти людині вийти зі стану відкладеного життя, відчути задоволення від творчості тут і зараз.

"Я проводила опитування в нашій групі: "Наскільки ви зараз плануєте своє життя: на тиждень, місяць, рік і як планували раніше. Результати передбачувані: більшість людей перестали будувати довгострокові плани через війну у своїй країні, через вимушену міграцію. Тож я хочу додати радості та контролю у їхнє сьогодні", – ділиться Галат.

Де знайти українські книги та друзів у Нітрі?

Учасники «Української майстерні» активно вивчають історію та культуру Словаччини. На фото похід до Зоборського кластера. (джерело: Фото з архіву Олени Галат)

"Українська майстерня" в Нітрі збирається двічі на тиждень, щосереди та п'ятниці, але багатьом не вистачає спілкування та компанії саме у вихідні та свята. Тож тепер мають ще одну традицію: спільні поїздки.

Учасники «Української майстерні» активно вивчають історію та культуру Словаччини. На фото похід до Зоборського кластера. Фото надала Олена Галат

Обирають міста, куди можна добратися потягом з Нітри, Олена готує екскурсію з цікавинками про місцеву історію, архітектуру, шукає місцеві ресторанчики для спільного обіду.

Ще один проєкт Галат – "Книги з України". Жінка взялася подбати про те, аби українці, особливо діти та підлітки, в Словаччині могли читати книги українською мовою, принаймні у Нітрі.

Книги надіслали друзі та рідні з Києва, Кременчука, Полтави, ідею підтримало також видавництво "Друкарський двір Олега Нікофа". Тепер у міській книгарні Нітри по вулиці Франя Мойту є цілий відділ дитячої та юнацької літератури українською мовою.

Безплатні творчі зустрічі "Української майстерні" проходять щосереди та щоп'ятниці, з 15 години, за адресою: місто Нітра, вул. Самова,4.

"Якщо ви нікого не знаєте у новій країні, місті, будьте активні, знайомтесь на вулиці, у транспорті, у соціальних центрах, створюйте спільноти. Дуже важливо шукати своїх, знаходити друзів. Насправді всі ми переживаємо дуже схожі труднощі. І коли ти можеш поділитися з тим, хто точно тебе зрозуміє, стає легше", - радить українцям жінка.