Ситуація з антикорупційними органами показує, що різні політики можуть діяти однаково, коли йдеться про досягнення мети (джерело: ChatGPT)
Запропонувати нову тему, написати блог або зв'язатися з редакцією: ukraine(собака)spectator.sk.
Слідкуйте за нами в соцмережах: Facebook | Instagram | Telegram
Так склалося, що у політиці, як і в театрі, іноді достатньо змінити візуальний антураж — і серйозні речі легко перетворюються на фарс. Те, що сталося з антикорупційними органами у Словаччині під проводом Роберта Фіцо, вже стало історією.
А от те, що відбувається у цьому напрямку зараз в Україні, може стати початком цього ж тривожного для демократії епізоду. Попри чималі відмінності у зовнішньополітичній ситуації та підході до вирішення справ у цих двох країнах, важко не помітити спільний знаменник — демонтаж незалежних інституцій, які заважають дотягуватися до недоторканних.
Ми вирішили проаналізувати, як це руйнування відбувалося у Словаччині, як відбувається в Україні та що з цього приводу кажуть у керівних органах ЄС.
Двійники реформ: Україна та Словаччина у дзеркалі антикорупції
У лютому 2024 року Словаччина переступила через власну правову систему. Парламент ліквідував Спеціалізовану прокуратуру (ÚŠP), яка вела гучні справи проти високопосадовців та олігархів. У серпні того ж року відбулася реорганізація елітного підрозділу поліції NAKA, що роками був ударною силою проти організованої злочинності. Його функції перейняв ÚBOK — нова структура, але без старих слідчих, без бази справ і, фактично, без спеціальних повноважень.
Усе подано з рук уряду як модернізація. Але насправді це нагадувало усунення "сторожових псів", які раптом почали "гавкати" не туди. "Реорганізація" виявилася політтехнологічним евфемізмом для зачистки...
А тепер подивімося на український сценарій. У липні 2025 року Верховна Рада України ухвалила закон, який суттєво обмежує повноваження НАБУ і САП — двох ключових антикорупційних органів країни. Формально все виглядає пристойно: "оптимізація", "ефективність", "координація", "зачистка від шпигунів ФСБ"... Але насправді — це розпуск без розпуску, знекровлення під прикриттям реформ.
Риторика дивовижно нагадує словацьку. Те саме прагнення позбутися незручних слідчих, те ж виправдання "внутрішньою необхідністю", ті самі інструменти — парламентська більшість, бюрократичні формулювання і спущений на гальмах суспільний резонанс... Окремі політики підрахували: антикорупційні органи, які розвивали понад 10 років, були позбавлені повноважень всього за 5 годин...
Зеленський ≠ Фіцо? Політичні антиподи з однаковим почерком
Ситуація з розправою над антикорупційними органами показує, як абсолютно різні політики для досягнення мети можуть діяти однаковими методами. Роберт Фіцо — проросійський популіст, який критикує НАТО. Володимир Зеленський — президент країни, яка прагне до ЄС і платить за це життями. Але обидва їхні підходи до антикорупції — наче близнюки: використання парламентської більшості для "реформ", зниження незалежності слідчих органів, риторика про ефективність і дублювання функцій...
Це — політичний реалізм. Хоча у державі, яка бореться на два фронти — зовнішньому й внутрішньому — легше розібратися з внутрішнім. Бо корупція в костюмах і мандатах — більш передбачувана, ніж ракети з неба.
Європейська відповідь: занепокоєння, застереження — і знову безсилля?
Словацький сценарій демонтажу антикорупційних структур не пройшов повз увагу європейських інституцій — але й не зустрів реального спротиву. Так, коли Словаччина ліквідувала свою антикорупційну архітектуру, реакція ЄС була передбачуваною до нудоти — Європейська комісія: "висловлює серйозне занепокоєння". Європейський парламент — ухвалює критичну резолюцію і все...
У відповідь — глухий кут. Міністерство юстиції Словаччини цинічно заявляє, що криза правової держави — не в них, а в самих європейських інституціях. Попри те, що протести в Братиславі зібрали 30 тисяч людей, вони втратили імпульс. А далі — тиша. Фіцо, фактично, досяг свого.
Що ж у ЄС відповіли Україні? Коли Верховна Рада України в липні 2025 року ухвалила закон, який суттєво обмежує повноваження НАБУ і САП, реакція ЄС повторює знайомий шаблон: стримане обурення, без реального тиску.
У Європейській комісії заявили, що стежить за ситуацією в Україні з "глибоким занепокоєнням".
"Ці інституції мають вирішальне значення для порядку денного реформ України та повинні діяти незалежно, щоб боротися з корупцією та підтримувати довіру громадськості", — сказав речник Європейської комісії Гійом Мерсьє, відповідаючи для Politico на запитання про закон.
Європейський Союз надає Україні значну фінансову підтримку, водночас очікуючи прогресу в прозорості, судовій реформі та демократичному управлінні. Мерсьє наголосив, що для вступу до ЄС Україна має показати, що здатна ефективно боротися з корупцією та зміцнювати інституції.
Європейська комісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що вона "серйозно стурбована" ситуацією, зазначивши: "Ліквідація ключових гарантій, що захищають незалежність НАБУ, є серйозним кроком назад".
Водночас Politico пише, що "союзники України в ЄС б'ють на сполох, що будь-який потенційний відхід від реформ у сфері верховенства права може зашкодити прагненню Києва приєднатися до блоку, що є вирішальною метою для країни, яка постраждала від війни...
Разом з тим, Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн звернулася до Володимира Зеленського з проханням пояснити суперечливу реформу, яка послаблює антикорупційні органи країни, повідомила її речниця.
Її речник повідомив, що Фон дер Ляєн висловила стурбованість через наслідки ухвалених змін і звернулася з проханням надати роз’яснення щодо цього.
ЄС "глибоко занепокоєний" прийняттям нового закону, який, за його словами, може суттєво послабити повноваження антикорупційних інституцій України.
"Повага до верховенства права та ефективна боротьба з корупцією — серед основоположних принципів Європейського Союзу. Від України як країни-кандидата очікують повного дотримання цих стандартів", — пише The Guardian.
Як і у випадку зі Словаччиною, всі ці сигнали наразі не мають юридичних наслідків. У Брюсселі не кажуть про призупинення фінансування чи замороження переговорів.
В України є шанс переписати словацький сценарій...
Попри все, в України з’явився шанс переписати словацький сценарій боротьби з антикорупційними органами. На тлі внутрішніх коливань та мітингів у багатьох містах, які нині є вкрай небезпечними для країни в умовах війни, Президент пообіцяв, що у Раді буде прийнято закон, який поновить повноваження САП та НАБУ. І такий закон з’явився. Над ним у тому числі працювали й представники тих же антикорупційних органів. Таким чином, влада зробила крок назад або вперед, залежно від політичного кута зору.
Зокрема, 1 серпня 2025 року Зеленський підписав закон №13533 про відновлення повноважень НАБУ і САП. Як зазначив він у своєму Telegram-каналі, цей документ — його ініціатива, яку раніше того ж дня підтримала Верховна Рада. Зеленський назвав його "збалансованим": таким, що гарантує незалежність антикорупційних органів і водночас захищає систему правопорядку від російського впливу.
Цей закон став прямою реакцією на скандальний закон №12414, який обмежував автономію НАБУ і САП, спричинив хвилю критики з боку міжнародних партнерів і громадянського суспільства, а також резонансні акції протесту.
На перший погляд, ситуація вирішилася позитивно. Але не варто тішити себе ілюзіями. Це був тривожний дзвінок — сигнал, що антикорупційна система в Україні залишається незахищеною.
Чому ж антикорупційні структури у Словаччині та Україні виявилися такими вразливими?
Якщо подивитися на ситуацію прискіпливо, то ключовий нюанс, який дозволяє дуже легко розправитися з антикорупційними органами, полягає в тому, що ані в Україні, ані в Словаччині вони не захищені на рівні конституції. Вони — продукт політичної волі, а не правового консенсусу. Їх можна створити на хвилі реформ — і так само легко демонтувати під соусом ефективності. Один закон, один підпис — і так званий watchdog, "сторожовий пес", стає підконтрольним.
На відміну від Словаччини, де демонтаж відбувся остаточно і безповоротно, Україна зуміла зупинитися на краю прірви.
Але чи достатньо цієї реакції, щоб зміцнити систему надовго? Чи зможуть антикорупційні органи України після такої турбулентності діяти справді незалежно? Чи не стане наступна спроба їх демонтувати більш витонченою, тихою, без резонансу? І чи вистачить тоді суспільству сил — знову протестувати, знову пояснювати очевидне і знову вимагати, можливо, непопулярних, але необхідних рішень?
