Мирослав Кастран, посол України в Словаччині, під час вшанування третьої річниці повномасштабного російського вторгнення біля стін Посольства України в Братиславі. 24 лютого 2025 рік. (джерело: Facebook Посольства України в Словацькій Республіці)
Запропонувати нову тему, написати блог або зв'язатися з редакцією: ukraine(собака)spectator.sk.
Слідкуйте за нами в соцмережах: Facebook|Instagram| Telegram
Цьогоріч минає 80 років від завершення Другої світової війни. В Україні цей день присвячений пам’яті загиблих і усвідомленню ролі українців у перемозі над нацизмом. Сучасне українське осмислення війни зосереджене на людському вимірі трагедії, історичній правді та викритті спроб її використати як інструмент пропаганди.
Про те, як Україна осмислює події 1939–1945 років, яку роль відіграв український народ у визволенні Словаччини та що робить українська дипломатія для збереження історичної памʼяті — говоримо з Послом України в Словацькій Республіці Мирославом Кастраном.
Минає 80 років від закінчення Другої світової війни. Як Україна сьогодні осмислює цю дату і що для Вас особисто означає пам’ять про цю війну в сучасних умовах?
Це дуже важлива дата для України, народ якої пережив загальнонаціональну трагедію під час Другої світової війни та відіграв важливу роль у перемозі над Гітлером.
Україна була одним з головних театрів бойових дій Другої світової війни. Лінія фронту двічі прокотилася через Україну, спочатку із заходу на схід, а потім зі сходу на захід. Тактика спаленої землі тут була застосована спочатку відступаючою на схід радянською Червоною армією, а згодом — відступаючою на захід армією Третього Рейху. Постраждало кожне місто та село.
Відповідно до законодавства, Україна щороку вшановує пам’ять всіх жертв Другої світової війни 1939-1945 років і відзначає перемогу над нацизмом 8 травня разом з європейською спільнотою, і робить це під гаслом "Ніколи знову".
В українському суспільстві усталилося сприйняття 8 травня та Другої світової війни крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, котрі боролися проти нацизму. Йдеться передусім про пам'ять і вшанування, а не святкові паради, адже війна — це не лише танки, гармати і видовищні бої. Війна — це людські страждання й жертви. Саме це лежить в основі днів пам'яті в Європі.
На противагу такому підходу, для росії це не комеморативна, а святкова подія. Так звану "Велику перемогу" Росія перетворила сьогодні на ідеологічний культ. Держава-агресор використовує перемогу в Другій світовій війні і свою нібито "виключну роль" в ній як індульгенцію на збройну агресію проти нашої країни, на вчинення масових злочинів проти військовополонених і цивільних.
Українці воювали на всіх фронтах — у Червоній армії, УПА, арміях країн-союзників. Яким є український вимір цієї війни та наслідки для України?
Друга світова війна — глобальний військовий конфлікт, і всі її учасники були тісно пов’язані між собою. Можна говорити про різний внесок держав у перемогу, однак неправильно приписувати усі заслуги одній країні. Навіть з технічного погляду. Радянський Союз користувався військово-технічною та іншою підтримкою союзників по антигітлерівській коаліції. За програмою ленд-лізу, СРСР отримав значні обсяги військової техніки, озброєння, продовольства та інших матеріалів, необхідних для підтримки економіки і ведення бойових дій.
Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях Антигітлерівської коаліції — Польщі, Великої Британії, США, Канади, Франції, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву. Друга світова війна торкнулася кожної української родини. Прямі людські втрати України у Другій світовій становлять понад 8 мільйонів осіб, економічні — 285 мільйонів тогочасних рублів.
Хотів би також акцентувати увагу, що як нацисти, так і комуністи однаково не рахувалися з ціною людського життя, у власних цілях та геополітичних іграх використовували "українське питання" та прагнення українців до незалежності й суверенітету. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирних громадян, спалення сіл, депортації).
Однак довго замовчувалися численні злочини того періоду комуністичного режиму — розстріли політичних в’язнів у тюрмах Західної України в червні–липні 1941 року, підрив центру Києва і греблі ДніпроГЕСу в 1941-му. Як бачимо зараз, Росія й надалі продовжує застосувати ті самі методи для терору проти Українського народу. Одним із наочних прикладів є знищення греблі Каховської гідроелектростанції, що є воєнним злочином, здійсненим армією Росії 6 червня 2023 року. У зоні катастрофи опинилося 16 тисяч людей та близько 80 населених пунктів, частину з яких затопило внаслідок теракту.
Тому, вшановуючи пам’ять жертв Другої світової війни, пам'ятаючи численні злочини проти людяності та величезні втрати, яких зазнала зокрема й Україна, є вкрай важливим не допускати цинічної маніпуляції і викривлення історичної правди теперішніми політиками, насамперед російською стороною. Неможливо допускати привласнення Росією перемоги та нівелювання ролі всіх союзних республік та народів СРСР, а також учасників Антигітлерівської коаліції, у перемозі над нацизмом.
Якщо говорити конкретніше про Словаччину — чи можемо стверджувати, що її визволення відбувалося переважно силами Другого українського фронту? І чи знає про це словацьке суспільство? Наскільки дипломатична місія України в Словаччині намагається змінювати або доповнювати публічний наратив про визволення — через заходи, виставки, спільні ініціативи?
Безперечно, визволення території Словаччини під час Другої світової війни відбувалося за активної участі Другого Українського фронту. Українці, які воювали в лавах Червоної армії, внесли значний вклад у звільнення багатьох словацьких міст і сіл. Ми, як представники України, не змінюємо історію і не доповнюємо її, наша мета — збереження та популяризація історичної правди. Це принципова відмінність від підходу Росії, яка маніпулює минулим, щоб виправдати свою агресію.
Ми активно долучаємося до пам’ятних заходів. Наприклад, 31 березня, на запрошення старости села Пата Йозефа Берчіка, я разом із румунським колегою мав честь бути на відкритті меморіалу, збудованого на честь воїнів, які звільнили це селище від нацистів. 4 квітня на Меморіалі Славін ми разом із працівниками Посольства вшанували пам’ять українських воїнів, які під командуванням маршала Родіона Малиновського звільняли столицю Словаччини. Нещодавно, на запрошення мера міста Жиліна Петера Фіабане, я разом зі своїм чеським колегою взяв участь у пам’ятному заході, присвяченому визволенню цього міста. Участь у таких подіях дозволяє поширювати інформацію про роль України у спільній перемозі над нацизмом.
Проте ми не обмежуємося лише темою Другої світової війни. У лютому цього року історичний журнал Historická Revue присвятив свій випуск різним періодам історії України, згодом організувавши дискусію за участю істориків Словацької академії наук. Власне саме ця дискусія засвідчила, що в Словаччині протягом тривалого часу історія України розглядалась через призму російської і зараз вже є розуміння хибності такого підходу. Тож ми, як Посольство, активно підтримуємо такі ініціативи.
Минулого року ми сприяли підписанню меморандуму про співпрацю між Українським інститутом національної пам’яті та Інститутом пам’яті нації Словаччини. Наразі працюємо над розширенням цієї співпраці, зокрема через можливість підписання відповідного документу між Інститутом пам’яті нації та Державною архівною службою України.
Яку роль може відігравати Словаччина у протистоянні російській пропаганді в намаганні Росії одноосібно привласнити собі статус "головного переможця" у Другій світовій війні та збереженні історичної пам’яті щодо міжнародного внеску, у тому числі України, у боротьбі з нацизмом?
Друга світова війна тривала шість років. Жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога — результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Вона була здобута внаслідок неймовірної концентрації всіх сил, взаємодопомоги, консолідації і мобілізації суспільства, солідарності народів та повного переоблаштування економічного, політичного і соціального життя в інтересах боротьби зі злом. Для дотримання правил гри на міжнародній арені і запобігання війнам, геноцидам та порушенням прав і свобод людини держави-переможниці створили Організацію Об’єднаних Націй. Україна стала її співзасновницею у 1945 році.
Російська пропаганда активно просуває свої власні вигадані наративи про Другу світову війну всередині власної країни та серед держав, які колись були частиною СРСР, а також намагається маніпулювати громадською думкою в Європі та світі. Вона атакує ними чужу історичну пам'ять, чужу ідентичність, чужі кордони. При цьому росіяни намагаються применшити вклад інших націй, у тому числі України, у перемогу над нацистами.
Наведу лише кілька красномовних цифр. У 1943−1944 роках українці займали 50-70% усієї чисельності особового складу окремих частин і з’єднань радянської армії. З-поміж 6 млн українців, які воювали в армії СРСР, понад 2,5 млн були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, понад 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 — двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб, який, за підтвердженими даними, збив 62 літаки противника — тричі. Лише троє людей з усього СРСР було нагороджено такими відзнаками тричі.
Головними причинами, чому сучасна російська пропаганда применшує або нівелює внесок українців у перемогу над нацизмом, є бажання привласнити собі заслугу перемоги над гітлерівським режимом та стимулювати негативне ставлення споживачів медіапростору до України.
Наша місія − розповідати людям правдиву історію. Йдеться як про участь України у Другій світовій війні, так і про наслідки триваючої російської неспровокованої збройної агресії проти нашої держави на даному етапі. Ця війна, як і Друга світова, торкнулася кожної української родини. Нині на фронті наші кордони відстоює багато нащадків ветеранів тієї війни.
Тож, відповідь на Ваше питання щодо можливої ролі Словаччини є досить простою: доносити до словацької аудиторії правду про історичні події та сьогодення, оперуючи достовірними історичними фактами, а не викривленою реальністю, якою Росія намагається привласнити статус "головного переможця" у Другій світовій війні, перетворивши перемогу над нацизмом на культ задля проведення політики реваншизму.
Україна сьогодні знову воює — не з нацизмом, а з новою імперією, яка підміняє історичну правду пропагандою. Чи бачите Ви паралелі між подіями 1939–1945 років і сьогоденням?
Нинішня російська війна проти України має багато аналогій з Другою світовою війною. "Велика перемога" перетворилася на ідеологічний культ для виправдання війни проти України та інших злочинів. Путінський режим зображує нинішню війну проти України як продовження Другої світової війни. У паралельній російській реальності українці — "нацисти", а росіяни — "визволителі". Однак повертаючись до Вашого питання можу сказати, що таких паралелей можна назвати безліч.
Тактика: у мемуарах один із бійців Вермахту так описував атаку радянських військ: "Спочатку мінне поле штурмують більшовики азійської зовнішності, всі до одного гинуть від мін, після цього лише починається танкова атака".
Зараз росіяни також використовують щойно мобілізованих у наступальних боях. Росія завозить на фронт велику кількість військових, вони гинуть, після чого їх заміняють іншими. Як і за часів Другої світової, вони сподіваються розбити ворога людською масою, закидати трупами.
Фільтраційні табори та депортації цивільного населення: у січні 1942 року були створені так звані спецтабори нквс — фільтраційні заклади для перевірки осіб, що були в німецькому полоні або на окупованій території. Понад 4 млн громадян СРСР пройшли через фільтрацію. Їх піддавали жорстокій перевірці, яка супроводжувалася допитами, ув’язненнями в ізоляторах, вбивствами та ГУЛАГами.
Сьогодні на тимчасово окупованих територіях України росіяни також створили фільтраційні табори — в’язниці для цивільних і військовополонених. За будь-які зв’язки українців із законним українським урядом, незалежними ЗМІ та проукраїнську патріотичну діяльність російські війська катують та вбивають. Через табори також здійснюється примусове виселення українських громадян в економічно депресивні регіони росії, зокрема на Сахалін і далекий схід.
Практика депортацій — давній репресивний винахід росії. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. 21 жовтня 1947 року була проведена операція "захід" — каральна акція уряду СРСР проти УПА, наймасовіша примусова депортація населення Західної України.
Мародерство: традиційно було одним із найпоширеніших воєнних злочинів радянської армії у Другій світовій війні. Російські генерали та маршали відправляли до СРСР цілі ешелони захопленого майна.
Мародерство росіян стало одним із символів й нинішньої війни. Окупанти грабують українських громадян безперервно від її початку. Ледь не щодня в ЗМІ з’являються нові повідомлення про факти мародерства. Затори із вантажівок, що вивозять награбоване майно українців, стали звичною практикою.
Путін повторює вчинки Гітлера: спроба анексії Криму у 2014 році та проведення референдуму вже на окупованій території ідентична до аншлюсу Австрії Німеччиною у 1938 році.
Колись пропагандистська машина Йозефа Геббельса, так і тепер російська пропаганда вигадує брехню, у яку, здається, неможливо повірити. Але за великою кількістю повторів через різні канали вона сприймається як правда. Психологи називають це явище "ефектом ілюзорної правди". У обох диктаторів було виправдання агресії "визволенням" певних народів. Це також аналогія із царини психології — "комплекс месії".
Терористичні удари по цивільних об’єктах: це ще одна аналогія, про яку хочеться згадати. Під час Другої світової війни нацисти били по Лондону літаками-снарядами "Фау-1" (V-1). Характерною ознакою цих безпілотників було гучне дзижчання двигуна. Через це лондонці почали називати їх buzz bomb ("бомби, що дзижчать") або doodlebug ("комашня"). За допомогою терору мирного населення нацисти сподівалися зламати опір Великої Британії. Але ефект був протилежним — суспільство згуртувалося ще міцніше, а солдати на фронті билися проти ворога ще запекліше.
Українці охрестили використовуваний росіянами дрон-камікадзе іранського виробництва "Shahed" "балалайкою" і "мопедом". Як і англійці 80 років тому, українці зробили це не лише з огляду на характерну трикутну форму БПЛА та звучання його двигуна, а й через зневагу і презирство до російських агресорів і їхніх терористичних методів ведення війни. У відповідь на атаки крилатими ракетами та безпілотниками українці так само гуртуються і стають більш рішучими в боротьбі проти ворога. І неодмінно, як перемогли фашизм, переможуть і рашизм!
Як Ви ставитеся до того, що Росія, спираючись на культ "перемоги", намагається легітимізувати сучасну агресію проти України?
З 2014 року, коли Росія вдалася до спроби анексії Криму і розпочала військові дії на сході України, український народ живе в умовах постійної агресії з боку Росії. Однак 24 лютого 2022 року ця агресія переросла у повномасштабне вторгнення. Всупереч міжнародно-правовим нормам, в порушення базових цінностей людства, якими є мир, демократія та людяність, кремлівські політики прагнуть реалізувати безпідставно надумані, імперські цілі, які полягають у знищенні Українського народу та української держави.
Жорстока, безпідставна та неспровокована війна Російської Федерації проти України викрила всьому світові реальну сутність політичного режиму Путіна. Цей режим – це неоімперська, тоталітарна диктатура, яка наслідує найгірші практики минулого та втілює ідеї фашизму та націонал-соціалізму в їх сучасній, набагато агресивнішій та брутальній версії, у версії російського фашизму. Ім’я цій новітній версії — рашизм.
Всебічна підтримка агресії політичним і військовим керівництвом Росії, засобами масової інформації та переважною більшістю російського суспільства свідчить про те, що ця агресія не є якимось ексцесом. Ця агресія є закономірним продуктом імперського світогляду, в якому живе Росія вже багато віків. Ігнорування міжнародного права, заперечення права народів на самовизначення, демонізація національно-визвольних рухів, виправдання воєнних злочинів — все це ґрунтується на правових доктринах та ідеологічних концепціях, які систематично продукуються в Росії.
Термін "рашизм" став характеристикою, якою народ України означив своє ставлення до агресії Росії проти України. Цей термін закріпився не лише в інформаційному, а й у правовому полі України. Він, зокрема, згадується у відповідній Заяві Верховної Ради України від 2 травня 2023. У заяві "рашизм" визначається як людиноненависницька та тоталітарна ідеологія, що проявляється у насильницькому домінуванні над іншими народами, ігноруванні міжнародного права та регулярному вчиненні воєнних злочинів із застосуванням заборонених методів.
Нинішня війна проти України стала лакмусовим папірцем, який продемонстрував злочинну сутність путінського режиму як прямого спадкоємця великодержавної агресивної політики російського імперіалізму. Безпрецедентні злочини проти людяності, воєнні злочини та акти геноциду, вчинені російськими окупантами, є продовженням системної практики державного терору та викорінення національної ідентичності народів, які століттями страждали від імперської експансії. Правовий нігілізм, зневага до людського життя та заперечення суверенного права інших народів на існування — це ті константи, які визначали політику Росії в минулому і які досягли свого апогею сьогодні в агресивній війні проти України.
Тому сьогодні саме тільки припинення вогню без надійних гарантій безпеки для України на майбутнє не зможе забезпечити справедливий і тривалий мир. Це дасть змогу зрозуміти, що будь-які домовленості без примусу Росії через силу припинити це божевілля не спрацюють, оскільки контроль над Україною та її ліквідація як державного утворення є основою імперських амбіцій РФ. Відповідальність Росії за все скоєне проти нашої країни та Українського народу має стати покаранням агресора та одним із запобіжників повторення такої агресії у майбутньому.
Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо планує поїздку до Москви саме 9 травня. Наскільки, на Вашу думку, такий візит у символічний день може бути сприйнятий як спроба переглянути європейські підходи до історичної пам’яті й до нинішньої війни?
Насамперед хочу наголосити, що Путін намагається використати 80-ту річницю перемоги над нацизмом у пропагандистських цілях. Так званий "парад перемоги" у Москві 9 травня має стати кульмінацією культу перемоги.
Ми вважаємо, що російські військові, які будуть марширувати по Красній площі 9 травня, не лише не мають жодного відношення до перемоги над нацизмом, а є цілком вірогідно учасниками воєнних злочинів проти України та проти українців в ході російської агресії проти нашої держави. Тобто будь-які іноземні військові, які планують брати участь в цьому параді, мають бути свідомі в тому, що вони цілком вірогідно будуть марширувати пліч-о-пліч з людьми, які вчиняли воєнні злочини в Україні. Нічого спільного з шануванням подвигу переможців над нацизмом.
Окрім того, нам відомо, що Міністерство закордонних справ РФ спільно з російськими спецслужбами працює над регіональною програмою урочистостей, що передбачає, зокрема, відвідування лідерами країн світу тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, розраховуючи таким чином привчити світову громадськість толерувати спробу анексії Росією українських територій.
Путінський режим вже розпочав масовану пропагандистську кампанію, спрямовану на досягнення трьох основних цілей.
По-перше, Путін хоче залучити іноземних лідерів, політиків та військові підрозділи, щоб продемонструвати, що він має союзників у своїй агресії і що міжнародна ізоляція його режиму руйнується.
По-друге, він прагне мобілізувати більше росіян на фронт, щоб вбити більше українців і захопити більше української території. Наразі Росія втрачає понад 1000 солдатів вбитими і пораненими щодня, але не досягає майже ніякого прогресу на фронті.
По-третє, Путін прагне зміцнити свій режим і розширити свою незаконну владу. Росія стикається з системними економічними проблемами. Мільйони росіян живуть за межею бідності. Широкомасштабна корупція в уряді розтрачує мільярди. Величезні ресурси вливаються у війну проти України.
Росіяни повинні запитати Путіна, яку саме перемогу вони святкують з такими фанфарами. Понад 900 тисяч солдатів були вбиті або поранені, і Росія не змогла захопити жодного додаткового обласного центру в Україні порівняно з 2014 роком. З 2022 року Росія не досягла жодної стратегічної мети в Україні.
Принагідно хотів би й нагадати, що 4 квітня, коли в Братиславі під час пам'ятного заходу з нагоди 80-річчя визволення столиці Словаччини виступали російський посол та студенти Московського державного інституту міжнародних відносин, Росія завдала ракетного удару по житловому густонаселеному мікрорайону в центрі Кривого Рогу — великого міста Дніпропетровської області — із застосуванням балістичної ракети "Іскандер-М". Атака припала на територію з житловими будинками, поряд із дитячим майданчиком та сквером. За кілька годин по місту було завдано удару безпілотниками. Внаслідок цього загинуло 21 особи, серед яких 9 дітей; 75 (з них 12 дітей) було поранено.
Усе це підводить мене до одного дуже простого висновку: будь-яка нерішучість міжнародної спільноти чи потурання агресорам, загравання з ними завжди заохочують їх до ще більших злочинів.
Сьогодні світове співтовариство має змогу спертися на той гіркий досвід та історичні уроки для прийняття адекватних безпекових рішень, зокрема й щодо російської агресії проти України.
