Ще будучи 18-річною дівчиною, яка тільки закінчила школу в рідному Ужгороді, українка Олександра Потрогош переїхала здобувати вищу освіту у Словаччині.
Її вибір впав на Університету образотворчих мистецтв (Vysoká škola výtvarných umení) у Братиславі, де вона й навчалася наступні шість років. У групі університету вона була єдиною українкою серед словаків. Хоча мова для неї була не зовсім чужою, бо дівчина має словацьке коріння.
"Без університету я не була б сформована так, як зараз", - каже, згадуючи себе десять років тому, 28-річна Потрогош.
Для близьких друзів та рідних вона Саша, а у творчих колах столиці Словаччини її знають під псевдонімом Каша. Нове ім'я випадково вигадав її друг.
"Ненароком поставив риску перед "с" і вийшло "к". З того часу мене і почали називати Кашею. І мені це ім’я дуже сподобалося", - додає дівчина.
Потрогош вивчала інтермедію та під час навчання зрозуміла, що не треба боятися експериментувати з формами мистецтва.
У портфоліо Каші входить майже 30 унікальних проєктів. Українка робить перфоманси, пише картини, створює маски та продовжує шукати нові засоби вираження своїх емоцій.
Після початку війни в Україні художниця у своїх витворах робить більший акцент на розкритті проблеми агресії, роль жінки під час війни та національну самоідентифікацію.
Новини зі Словаччини (НЗС): Ти живеш у Словаччині понад десять років. Ти себе досі відчуваєш українкою з Ужгорода, тобто наскільки ти інтегрована до словацького суспільства?
Каша Потрогош (КП): Насправді я дуже інтегрована у Словаччині. Проблема була на початку, коли тільки я переїхала сюди навчатися. Старалася нікому не говорити з нового оточення, що я з України. Оскільки боялася, що почнуться одні і ті ж самі питання, щодо України, по типу - звідки я і чому приїхала сама. Тому завжди говорила людям, що я зі східної Європи і більше ні на які питання про рідний дім не відповідала.
З часом мені ставало легше і я більш відкрито говорила, що я українка. Спершу у своїй творчості я ніяк не торкалася тем національної самоідентифікації, але ще на початку 2022 року вирішила, що цей рік присвячу цьому питанню. Бажання говорити про національну самоідентифікацію, про те що я українка, виникло за декілька місяців до війни.
НЗС: Коли ти вступила до Академії образотворчого мистецтва у Братиславі яке в тебе було оточення? Я так розумію, що ти була єдиною українкою у групі. Чи не відчувала ти себе "білою вороною"?
Арт-інсталяція "Стати відьмою". (джерело: Kasha Potrohosh)
КП: Так, я була єдиною українкою у групі. Майже все своє свідоме життя я відчувала себе "білою вороною". Тому приїхавши до Словаччини це відчуття не було новим.
Коли вперше зустрілася зі своїми одногрупниками, я зрозуміла, що там всі є "білими воронами". Я відчувала себе дуже комфортно серед цього оточення. Вперше за життя зрозуміла, що "білий воронізм" є занадто демонізованим. Мені було важко тільки у плані мого фундаменту знань, оскільки всі мали досвід у художніх школах, а я прийшла з української школи математичного спрямування.
Тому мені довелося багато працювати над собою і отримувати новий багаж знань. Я вивчала історію мистецтв, конспектувала термінологію. Більшість з цього для мене є базовими речами зараз, а тоді я просто цих знань не мала. Було водночас важко і цікаво.
НЗС: Які враження у тебе після завершення навчання? Чи ти задоволена своїм досвідом?
КП: Загалом я навчалася шість років, це моя третя вища освіта, але перша закінчена. Це був прекрасний досвід і водночас дуже болючий. Він був різний. Пам’ятаю, що дуже турбувалася за свої навички у малюванні. Мені здавалося, що я зовсім не вмію це робити, але інтермедіа, де я навчалась, показала мені, що не обов’язково вміти малювати. Є багато різних способів творити мистецтво.
Також навчання - це контакти. За цей час я познайомилася з багатьма талановитими людьми з якими я створила своє оточення у якому мені комфортно.
НЗС: Чому вирішила залишитися і надалі у Словаччині після закінчення та чому взагалі ти обрала Словаччину?
КП: Словаччину я вибрала тому, що я як русинка маю багато наміксованого коріння, з маминої сторони більше угорців, а зі сторони батька - словаків.
НЗС: Переглядаючи роботи було дуже важко схарактеризувати рід твоєї діяльності. Як ти пояснюєш іншим людям чим ти займаєшся?
КП: Для мене також важко пояснити чим я конкретно займаюсь. Коли люди питають мене хто я за професією, одразу впадаю в ступор, оскільки чіткої відповіді на це питання не маю. Починаю перейменовувати все чим займаюсь: перфоманси, відеоінсталяції, маски, текстиль, живопис.
Я думаю, що рід моєї праці можна описати, як інтермедіальну та хаотичну. Мене не цікавить форма мистецтва, мене цікавить тема, яку я хочу обговорити. Після того, як я вирішу над контекстом, який мене турбує, обираю спосіб реалізації. Зараз мене цікавить тема мікробіології та грибів, раніше мене більше цікавила проблема фемінізму.
НЗС: Під час пошуку інформацію про твою творчу діяльність, ми знайшли замовлення від академії мистецтв на створення масок для студентського фільму "Транзит". Хочеться дізнатися як відбувається процес вироблення масок для кінострічок? Чи тобі дають конкретні задачі або просто відправляють сценарій для надихання?
КП: Був один такий проєкт, але я не знаю як він закінчився. Я тоді вперше попросила гонорар за витворення масок. Дуже важко було взагалі оцінити вартість масок, оскільки до цього я ніколи так не робила.
Я створила для цього фільму дві маски, але як мені потім сказали, що вони їх навіть не використали. Самі маски у мене замовляють за ключовими словами. Мені потрібно знати що це за проєкт, яка атмосфера його наповнює та яка мета автора. Бо я дуже інтуїтивна людина. Я дуже залежна від комфорту, текстилю та різних імпактів (впливів).
Маски із перероблених матеріалів. (джерело: Kasha Potrohosh)
З фільмом це відбувається так: сідаю за екран ноутбука, беру якісь матеріали і створю у ході процесу. Я не знаю, що у мене вийде у фіналі і не думаю про те, якою буде маска, вона сама трансформується у ході перегляду. Як правило, якщо я починаю думати з самого початку над результатом, то мої роботи виглядають не так цікаво.
НЗС: Тебе запросили взяти участь у щорічному мультижанровому фестивалі [fjúžn], присвяченому темі міграції та іноземцям у Словаччині. Як ти потрапила на цей фестиваль?
КП: Я багато років слідкувала за цим фестивалем і чекала, коли вони мене запрошують. Цього року вони мене все ж таки запросили. Мені здається, що вони мене помітили через проєкт "Берегиня". Мені здається, що почала слідкувати за фестивалем ще чотири роки тому. Розумію, що тоді я була б недостатньо впевнена у своїй творчості, як зараз.
НЗС: "Коли гармати говорять, музи мовчать". Чи ти погоджуєшся з цим висловом у реаліях сучасної війни?
КП: Найсильніші роботи, які я створила за всю свою творчу кар’єру, виникли саме під час війни. Звичайно, перші місяці я не пам’ятаю себе. Не розуміла як жити далі, але саме творчість мені допомогла вилізти з цього стану. Я чудово пам’ятаю цей стан, коли мені було потрібно "вималюватися". До війни мені натягнули полотна для живопису, це були найбільші полотна, які я зробила за весь час. Їх було два чи три. Всього за годину розмалювала всі полотна, які там були.
Під час війни з’явилася моя найсильніша моя робота - "Берегиня". Це перша робота після повномасштабної війни. Я "вималювалася" у живописі, а потім кров'ю намалювала на собі символ берегині.
Арт-інсталяція "Берегиня". (джерело: Kasha Potrohosh)
У описі "Берегині" авторка зазначає: як жінка, автор сприймає війну по-своєму, розмірковуючи про свою роль і стать у конфлікті менталітетів і ситуацій. Світ знову розділився на подвійності: Добро і Зло, Чоловік і Жінка, Винуватець і Жертва, Нападник і Захисник. Автор відкриває та досліджує її національність, розуміючи, як її ідентичність досягає кульмінації та ескалації. Вона відчуває потребу увічнити біль у гонитві за зціленням спогадів про травматичні події.
НЗС: Коли ти почала робити маски?
КП: Це був дуже цікавий досвід. Я була студенткою першого курсу в академії мистецтв у Братиславі. Ми були останнім курсом, який ще міг обирати предмети з різних кафедр. Я обрала живопис і текстиль. І на текстилі я зрозуміла, що я так хочу зробити маску. Я ніколи нічого подібного не шила. Юлія Асабова, викладачка по текстилю, принесла купу своїх колготок, як матеріал. І з того моменту я закохалася у створення масок і надалі продовжую їх вироблення.
НЗС: У твоєї творчості також прослідковується тема фемінізму. У який момент ти зрозуміла, що є частиною цього руху?
КП: Я з міста Ужгород, воно більш консервативне. Росла у мізогінному просторі. Був період відокремлення мене від жіночого світу. Ці часи можна пояснити, як процес самоідентифікації, тому що я не знала хто я та що я. Не розуміла чому народилися жінкою, бо підсвідомо розуміла, що бути жінкою важко.
На той момент у мене не було достатньо літератури або досвідченого авторитету, який би мені пояснив чому так. Після переїзду до Словаччини це бачення змінилося, я зрозуміла, що ми (жінки) в одному човні. У мене процес приєднання до феміністичного руху не стався зненацька. Це був поступовий процес.
НЗС: Як Словаччина допомогла тобі розкритися? Тут ти почала все більше цікавитись питаннями фемінізму, але чому так?
Обкладинка до композиції Каші Потрогош "Людська магія". (джерело: Kasha Potrohosh)
КП: Розкрила мене однозначно академія. Я вже цікавилась ліберальними поглядами і на початку життя у Словаччині, але в університеті ці погляди можна було спробувати. Мої однокурсники чудесні люди, завдяки цьому я змогла прийняти себе і своє мистецтво.
НЗС: Чи підтримують тебе батьки у твоїй творчості?
КП: Мої батьки фізики, вони все ж більш консервативні щодо питань творчості. На початку звичайно було важкувато, але з часом, коли я робила все нові і нові проєкти, батькам все більше подобалось. Звичайно, що я показую їм не все, що роблю. Ділюсь з ними своєю творчістю дозовано, оскільки розумію, що так буде краще.
Мабуть, найбільше відправляю роботи своїй мамі.
Над усе запам’ятала, як я відправила мамі свої фотографії з якогось перфомансу і вона мені написала: "Каша, ти така гарна, така сексуальна на цих фотографіях, але лайк я тобі не поставлю".
НЗС: Які три твої роботи треба обов’язково подивитись, щоб зрозуміти хто така Каша?
КП: "BodyScar", Дитячі маски і звичайно "Берегиня".
Цей подкаст створено за підтримки Фонду регіональних новин про Україну, який діє при Міжнародному інституті преси.
